Освітнє

Досить часто під час оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення за ст. 130 КУпАП (керування транспортом в стані сп’яніння) поліцейські намагаються «маніпулювати» водіями.

Пропоную розглянути найпопулярніші ситуації та алгоритми відповідних дій.

1. Водій з результатами приладу «Drager» не згоден – поліцейський відмовляє у проходженні огляд на стан сп’яніння в закладі охорони здоров’я.

Порядок проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння чітко регламентований законом:

– Поліцейські повинні запропонувати водію пройти огляд на стан сп’яніння за допомогою приладу «Drager» в присутності двох свідків.

– Якщо водій незгоден з результатами приладу «Drager» або не хоче проходити огляд за допомогою цього приладу, то поліцейські повинні запропонувати йому пройти огляд у закладі охорони здоров’я (перелік закладів охорони здоров’я затверджений управліннями охорони здоров’я місцевих державних адміністрацій, в інших закладах – забороняється).

На практиці ж трапляються випадки, коли водій не погоджується з результатами приладу «Drager» та наполягає на проходженні огляду у лікаря-нарколога. Однак, працівники поліції відмовляються везти водія на огляд до лікаря. Замість цього, складають протокол та додають до нього роздруківку з приладу «Drager».

В такому разі варто здійснювати відеозйомку та на відео зафіксувати саме факт того, що Ви не погоджуєтесь з результатами приладу «Drager» та наполягає на проходженні огляду у лікаря-нарколога. Після чого, все це ж зазначити в протоколі. І важливо – НЕ підписувати роздруківку з приладу «Drager».

2. Співробітники поліції пропонують відмовитись від проходження огляду на стан сп’яніння, а пізніше – самостійно звернутись до лікаря.

Досить часто водій чи то поспішає на якусь зустріч, чи то маленька дитина в авто, а чи ще щось інше і банально відсутня можливість одразу ж поїхати зі співробітниками поліції до лікарні для проходження медичного огляду. На що, співробітники поліції пропонують на місці відмовитись від проходження огляду, а згодом протягом двох годин – самостійно поїхати до лікарні та пройти огляд і в подальшому подати висновок лікаря до суду.

«Тут варто запам’ятати раз і назавжди, що відмова від проходження огляду на стан сп’яніння є таким же самим правопорушенням, як і керування в стані сп’яніння»

коментує старший юрист Марина Сорока.

До того ж, довідка від лікаря-нарколога отримана в порядку самозвернення «про тверезість» не відміняє порушення. І сам огляд має проводитись в присутності поліцейського.

Отже, якщо Ви впевнені, що не перебуваєте в стані сп’яніння, то рекомендуємо відкласти всі справи та не відмовлятись від пропозиції поліцейських пройти огляд.

3. Неможливість дати зразки біологічних середовищ – означає «відмова від проходження огляду».

Бувають такі ситуації, що водій погоджується на пропозицію співробітників поліції пройти огляд на стан сп’яніння, проте по приїзду до лікарні неможливо (попасти в баночку) надати зразки біологічних середовищ (яких саме можна ознайомитись в п. 12 Інструкції, затвердженої наказом № 1452/735).

Після чого працівники поліції зазначають, що якщо відсутня можливість для здачі біологічних речовин, то це означає, що водій відмовляється від огляду, на що останні складають протокол.

В цьому випадку Ви маєте пам’ятати, що для дослідження може використовуватись кров.

То ж всю розмову зі співробітниками поліції Ви маєте зафіксувати на відео, та чітко проговорити, що не маєте можливості здати біологічне середовище (тільки в тому випадку, якщо це дійсно так!), і просите відібрати для дослідження кров. І про це ж зазначити і в протоколі.

Тому рекомендуємо Вам бути дуже обачливими. І якщо у чомусь сумніваєтесь – одразу телефонуйте нам

21 листопада вступили в силу нові зміни в законодавстві, згідно яких в Україні почали діяти нові штрафи за відсутність захисних масок та респіраторів, ЩО ЗАКРИВАЮТЬ НІС ТА РОТ, у тому числі виготовлених самостійно в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину.

Скільки штраф?

За перебування у громадських місцях без респіраторів або захисних масок штраф передбачений від 170 до 255 гривень. Це стосується і неправильного носіння масок чи респіраторів.

За що може бути штраф?

Накладати штраф за відсутність маски чи респіратора мають право:
– співробітники органів національної поліції;
– співробітники органів державної санітарно-епідеміологічної служби;
– співробітники виконавчих комітетів (виконавчі органи) сільських, селищних, міських рад.

За відсутність маски чи респіратора вищевказані особи будуть виносити постанову на місці. Судом такі справи розглядатись не будуть. Проте можуть бути оскаржені.

Не можна з’являтись без масок чи респіраторів під час дії карантину:
– в громадських будинках, спорудах (ТЦ, магазини, спортзали, лікарні, університети, державні установи тощо)
– громадському транспорті.

«Гуляти парком можна без маски, проте необхідно притримуватись дистанції. А перед тим, як зайти в приміщення – вдягніть маску. Також варто нагадати, що норма про штрафи від 17 000 гривень залишається чинною для всіх інших порушень правил карантину, таких як робота закладів у вихідний день тощо.»

коментує старший юрист Марина Сорока.

Варто пам’ятати, що за оскарження постанови прийдеться сплатити судовий збір (приблизно 420 гривень) та за правничі послуги (адвоката). Але ці гроші вам будуть повернені, якщо ви виграєте справу.

Тому бажаємо вам берегти себе, бути свідомими і звертатись до нас, якщо ваші права будуть порушені!

#milleradministrative

#millerCriminal

Що ж взагалі таке докази?

Під доказами в кримінальному провадженні розуміються дані, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлює наявність або відсутність фактів та обставин, що мають істотне значення для досудового розслідування.

Докази отримуються з показань, речових доказів, документів, висновків експертів.

Які обставини підлягають доказуванню?

Це зокрема:

– подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини);

– винуватість обвинуваченого, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

– вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

– обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;

– обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;

– обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення;

– обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

Як досліджує докази суд?

Суддя, перед винесенням вироку, в нарадчій кімнаті вирішує питання стосовно належності та допустимості усіх наданих сторонами доказів.

Що таке належність і допустимість доказу?

Якщо коротко, належний доказ – це той доказ, що підтверджує інформацію, яка підлягає доведенню в кримінальному провадженні (що сталось? хто зробив? який був мотив? та ін.), допустимий доказ – доказ, отриманий в порядку, визначеному КПК України.

Чому належність і допустимість доказів у кримінальному провадженні – це так важливо?

Тому що суд не може враховувати під час ухвалення вироку недопустимі чи неналежні докази, якими б переконливими вони не здавались. Оцінюючи докази, суд повинен переконатись, що вони отримані законно.

Тут може матись на увазі багато аспектів, наприклад:

– чи були присутні під час слідчої дії поняті (наприклад, під час обшуку житла, особи);

– чи був присутній захисник під час слідчої дії (наприклад, слідча дія у справі за підозрою щодо особи, що обов’язково потребує захисника, припустимо іноземця, що не володіє мовою);

– чи вказані всі необхідні відомості в протоколі слідчої дії (наприклад, чи перелічені вилучені під час слідчої дії речі і документи, чи вказаний спосіб їх ідентифікації);

– чи не дає свідок показання під тиском;

– чи отриманий дозвіл суду, коли його обов’язково потрібно було отримати (наприклад, під час обшуку);

– чи були надані стороні захисту ті самі матеріали, що обвинувачення використовує в суді;

– чи можливо взагалі підтвердити звідки докази взялись (є протокол слідчої дії, лист, на підставі якого надали доказ, ухвала суду, на підставі якої проводилась слідча дія);

– чи докази не були зібрані до відкриття кримінального провадження.

Недопустимими ж є докази, що отримані з істотними порушеннями прав та свобод людини.

До істотних порушень прав людини і основоположних свобод, зокрема, відносяться такі діяння:

– здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов;

– отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження;

– порушення права особи на захист (мати адвоката);

– отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права;

– порушення права на перехресний допит.

До недопустимих також відносяться докази, отримані:

– з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні;

– після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень;

– під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи у зв’язку з недопущенням адвоката до цієї слідчої (розшукової) дії;

– під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо така ухвала винесена слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання.

Крім цього варто знати, що недопустимим доказом є не лише перший, а й решта доказів, отриманих на основі першого незаконного доказу. Наприклад, не можна використати в якості доказу висновок експертизи доказів, які було отримано під час незаконного обшуку.

Ми вдячні за увагу та бажаємо, щоб отримана інформація стала лише теоретичним багажем.

Ну а якщо ні – ви знаєте куди звертатись.

В цей прохолодний осінній день пропонуємо вам взяти чашку улюбленого напою та поринути в світ кримінального процесу.

Цього разу наша Кримінальна практика підготувала для вас публікацію про один з найважливіших етапів досудового розслідування – повідомлення про підозру.

#millerCriminal

Повідомлення про підозру це те, з чого фактично починається притягнення конкретної особи до кримінальної відповідальності.

Підозрюваним у кримінальному провадженні може бути:

– особа, якій повідомлено про підозру;

– особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення;

– особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення.

Зауважимо, повідомлення про підозру складається виключно в письмовій формі прокурором або слідчим/дізнавачем за погодженням з прокурором.

Таке повідомлення вручається в день його складання слідчим, дізнавачем або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення – у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.

Якщо особу затримали – письмове повідомлення вручається не пізніше 24 годин з моменту її затримання. Якщо не встигли вручити за 24 години, така особа підлягає негайному звільненню.

Дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті закону України про кримінальну відповідальність невідкладно вносяться слідчим, дізнавачем або прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

При наявності підстав для повідомлення про нову підозру або зміну раніше повідомленої підозри слідчий, дізнавач або прокурор зобов’язаний вчинити аналогічні дії, як і під час вручення письмового повідомлення про підозру.

Звертаємо вашу увагу, що на етапі повідомлення про підозру ще не йдеться про впевненість сторони обвинувачення у винуватості особи та наявності достатніх доказів. Це впевненість на рівні “є підстави вважати”.

Разом з тим, повідомлення про підозру є важливим етапом зважаючи на наступне:

1. З дати вручення повідомлення про підозру в особи з’являється розширений перелік прав в кримінальному процесі, визначений ст. 42 КПК України (на першу вимогу мати захисника і побачення з ним до першого допиту, подавати клопотання, знайомитись з матеріалами справи, брати участь в слідчих діях тощо).

2. Після повідомлення про підозру до особи можуть бути застосовані запобіжні заходи: особисте зобов’язання, порука, застава, домашній арешт та тримання під вартою. Наявність обґрунтованої підозри – одна з обставин, яку має перевірити суд, обираючи особі запобіжний захід;

3. У випадку незаконного повідомлення про підозру, в особи виникає право на відшкодування шкоди, завданої йому незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури.

Скільки часу у слідства залишається після повідомлення про підозру?

Досудове розслідування з дня повідомлення особі про підозру повинно бути закінчене:

– протягом 72 годин – при повідомленні особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або затримання особи;

– протягом 20 діб – при повідомленні особі про підозру у вчиненні кримінального проступку у випадках, якщо підозрюваний не визнає вину або необхідності проведення додаткових слідчих (розшукових) дій, або вчинення кримінального проступку неповнолітнім;

– протягом 1 місяця – при повідомленні особі про підозру у вчиненні кримінального проступку, якщо особою заявлено клопотання про проведення експертизи;

– протягом 2 місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

Цей строк не є граничним, і якщо слідчий не встигає завершити досудове розслідування, такий строк може бути продовжений до 3, 6 або 12 місяців.

І найважливіше, сам факт повідомлення про підозру не є вироком і може бути оскаржений до суду, через 2 місяці після такого повідомлення. І як показала наша практика, суди здебільшого скасовують незаконні підозри.

Намагались вмістити всі основні моменти, пов’язані з такою радикальною зміною процесуального статусу. Ті хто дочитав до кінця – ми вами захоплюємось!

Приємного вечора і до зустрічі наступної середи.

Сподіваємось ви не забуваєте читати наші пости так само, як і ми не забуваємо писати їх для вас.

Цієї середи ми підготували для вас пост #міллерпро від нашої Кримінальної практики з метою роз’яснити вам, що таке допит та для чого його проводять.

#millerCriminal

Допит є слідчою дією, яка проводиться з метою встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення.

Під час досудового розслідування можуть бути допитані такі особи:
– свідок;
– потерпілий;
– експерт;
– підозрюваний;
– обвинувачений.

Допит здійснюється за місцем проведення досудового розслідування, або в іншому місці за погодженням із особою, яку планують допитати.

Свідки допитуються окремо один від одного, крім випадків проведення одночасного допиту двох і більше осіб. Одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб може проводитися лише для з’ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях.

Тривалість проведення допиту:
– допит осіб (крім малолітніх та неповнолітніх) не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому – понад вісім годин на день;
– допит малолітньої або неповнолітньої особи не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом – понад дві години на день.

Допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться у присутності законного представника, педагога або психолога, а за необхідності – лікаря.

При цьому варто знати, що проведення слідчих (розшукових) дій, зокрема, допиту, не допускається у нічний час, тобто з 22 до 6 години, за винятком невідкладних випадків, коли затримка в їх проведенні може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного.

Важливо знати, що особа має право не відповідати на запитання:
– з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо)
– щодо обставин, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення;
– щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії;
– щодо осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудового розслідування.

Одночасно, статтею 63 Конституції України закріплено, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

У разі відмови підозрюваного відповідати на запитання, давати показання, слідчий, дізнавач зобов’язаний зупинити допит одразу після отримання такої заяви.

Якщо допитується свідок, він попереджається про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань, а потерпілий – за давання завідомо неправдивих показань.

Під час проведення допиту особа, яка допитується може використовувати нотатки та власні документи, якщо її показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам’яті.

Окрім того, допитувана особа має право викласти свої показання власноручно.

Важливо знати, що під час допиту може застосовуватися фотозйомка, аудіо- та/або відеозапис. Застосування аудіо-, відеозапису є важливим для фіксації наявних процесуальних порушень та незаконних дій правоохоронців, під час проведення допиту.

Після закінчення допиту обов’язково складається відповідний протокол, з яким ви ознайомлюєтесь і лише після того, як переконаєтесь, що все із ваших слів записано вірно, підписуєте.

Від себе рекомендуємо вам не брати участі в допитах і будь-яких процесуально неоформлених «бесідах» з представниками правоохоронних органів за відсутності адвоката. Відповідно, якщо ви потрапили в ситуацію, коли на вас тиснуть, вимагають надати пояснення за відсутності адвоката – напишіть в протоколі допиту «Відповідно до ст. 63 Конституції України відмовляюсь від дачі показань. Вимагаю викликати мого адвоката».

Бережіть себе, будьте юридично обізнаними та знайте, що ніхто не може порушувати наші права.

До зустрічі наступної середи. 

Маленькими кроками, разом з вами, ми вже розібрались у тому, що таке кримінальне провадження та які його стадії, з’ясували, які органи займаються кримінальними справами, збагнули, що таке досудове розслідування та з яких етапів воно складається. Але це тільки початок.

В сьогоднішньому пості #міллерпро від нашої Кримінальної практики будемо детально розбиратись із такою слідчою дією, як обшук.

#millerCriminal

Як ми вже писали раніше, під час досудового розслідування слідчий проводить низку слідчих дій. Однією із найвідоміших таких дій є обшук.

Почнемо з маленького “практичного” лайфхаку. Перед обшуком правоохоронці часто звертаються до суду з клопотанням про тимчасовий доступ до речей та документів. Це коли суд виносить ухвалу якою зобов’язує добровільно видати (надати доступ) відшукувані речі та документи. При невиконанні такої ухвали у 90% випадків до вас прийдуть з обшуком.

А тепер детальніше.

Обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення злочину, відшукання знаряддя або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Обшук може бути проведений тільки з дозволу суду. Тобто особа, яка прибула для проведення обшуку повинна пред’явити ухвалу слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку.
Лише у невідкладних випадках прокурор, слідчий та/або дізнавач, мають право проникнути до житла чи іншого володіння особи без ухвали суду:
врятування життя людей та майна;
безпосереднє переслідування осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення.

Проводити обшук мають право виключно особи, прямо вказані в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку. Окрім того, в ухвалі повинна бути прямо вказана конкретна адреса приміщення, яке планують обшукати. Обшук повинен проводитись у присутності понятих та володільця/користувача. Якщо володілець/користувач приміщення відсутній, прокурор залишає ухвалу про проведення обшуку на видному місці та проводить обшук з обов’язковою умовою забезпечення схоронності майна.

Особи, які проводять обшук, мають право заборонити будь-якій особі залишати місце проведення обшуку. Водночас, вони не можуть заборонити адвокату брати участь у обшуку і зобов’язані допустити його до приміщення на будь-якому етапі даної слідчої дії.
Окрім того, якщо під час проведення обшуку слідчий чи прокурор захоче провести особистий обшук будь-кого з присутніх, і ця особа заявить про бажання скористатись допомогою адвоката – слідчий чи прокурор зобов’язаний чекати прибуття адвоката. Але не більше 3-х годин.

Обшук здійснюється з обов’язковою відеофіксацією усіх дій, які здійснюються. Слід зазначити, що дуже часто правоохоронці нехтують цією вимогою, і маючи лише одну камеру одночасно здійснюють обшук декількох кімнат без відеофіксації. На дані порушення обов’язково варто звертати увагу адвоката, самих правоохоронців, а також вписати до зауважень до протоколу.

Відповідно до вимог КПК, обшук повинен проводитись виключно у тому обсязі, яких необхідний для досягнення його мети. Заборонено вилучати речі та документи, які прямо не зазначені в ухвалі про проведення обшуку, або які не мають безпосереднього відношення до вчинення злочину.

Проте, ситуація, коли під час обшуку з приміщення виносять усе, що можна винести не така абсурдна, як може здатися на перший погляд. Це одна із причин, чому ми рекомендуємо користуватись послугами адвоката у таких випадках.

Якщо правоохоронці порушують вимоги процесуального законодавства (наприклад безпідставно вилучають компьютерну техніку), у такому випадку краще не опиратись, а занести дані про порушення у протокол, який складається за результатами обшуку. Водночас, більш серйозні порушення, особливо ті, які пов’язані із завданням шкоди майну чи травм особам, присутнім на обшуку, вимагають негайної реакції та виклику наряду 102. Те ж саме стосується ситуацій, коли майно, вилучене під час обшуку, зникає до його закінчення. Відповідальність за таке майно несе особа, яка проводить обшук, а тому усі вимоги, пов’язані із зникненням такого майна необхідно доводити саме даній особі.

За результатами проведення обшуку складається протокол, у якому зазначаються усі присутні особи, час та місце проведення обшуку, опис вилученого майна і, найголовніше, до нього додаються зауваження учасників обшуку. Це ключовий елемент протоколу, який у подальшому відіграватиме важливу роль у оскарженні дій правоохоронців. Слід дуже ретельно поставитись до складення зауважень до протоколу обшуку, а також до фіксації наявності таких зауважень у тексті самого протоколу.

Активні дії із захисту свої прав слід починати відразу після закінчення обшуку, але це вже тема для іншої публікації.

Залишайтеся з нами та знайте, що ніхто не може порушувати ваші законні права та інтереси.

Цього тижня наша Кримінальна практика підготувала для вас новий пост #міллерпро про гласні та негласні слідчі (розшукові) дії.

#millerCriminal

В цілому всі слідчі дії, передбачені кримінальним процесом можна поділити на дві основні категорії. Гласні та негласні. Основними критеріями їх розмежування є складність проведення та ступінь порушення конституційних прав людини та громадянина. А тепер докладніше.

Що ж таке гласні слідчі дії?

Це всі ті слідчі дії, про які ми з вами постійно чуємо зі ЗМІ, зокрема це:
– допит;
– обшук;
– слідчий експеримент;
– експертизи;
– пред’явлення для впізнання.

Вимогою до проведення гласних слідчих дій є обов’язкова фіксація ходу їх проведення за допомогою протоколу, до якого вноситься інформація про всіх учасників, місце, дату та час проведення конкретної слідчої дії. А у випадку обшуку, то необхідна і його повна відеофіксація (писали ось тут ).

Також проведення деяких гласних слідчих дій (обшук, експеримент, пред’явлення для впізнання) потребує присутності двох незаінтересованих понятих (ними не можуть бути співробітники поліції, родичі, студенти, що проходять практику в правоохоронних органах і т.д.).

Так а що ж таке негласні слідчі дії?

Негласні слідчі (розшукові) дії, це слідчі дії відомості про факт і методи проведення яких заборонено розголошувати.

До найбільш поширених видів негласних слідчих дій відносять:

– аудіо-, відеоконтроль особи (прослуховування або встановлення скритих відеокамер щодо конкретної особи);
– накладення арешту на кореспонденцію (поштові відділення не мають права передавати пошту отримувачу без дозволу слідчого);
– зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (доступ до інформації, що передається телефонним зв’язком);
– зняття інформації з електронних інформаційних систем (доступ до інформації, що зберігається в комп’ютері чи мережі інтернет);
– встановлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (наприклад, телефону);
– оперативна закупка (імітація придбання товару, що заборонений в цивільному обороті).

Особливістю цього різновиду слідчих дій є те, що вони можуть проводитися виключно за ухвалою слідчого судді апеляційного суду, а в окремих випадках за постановою прокурора.

Хто має право на проведення негласних слідчих (розшукових) дій?

Це виключно слідчі та за відповідним дорученням оперативні підрозділи. З практики, найчастіше це оперативні підрозділи СБУ.

Хід проведення негласних слідчих дій також фіксується за допомогою протоколів та рапортів, які в подальшому, для можливості їх використання в якості доказів, підлягають обов’язковому розсекречуванню.

Звертаємо вашу увагу, що про факт проведення будь-якої з негласних слідчих дій особу, права якої було обмежено повинно бути повідомлено протягом 12 місяців з дня її припинення, але не пізніше звернення з обвинувальним актом до суду.

Дякуємо за увагу, в наступному дописі поговоримо про обвинувальний акт та етап направлення справи до суду.

До зустрічі наступної середи!)

Сподіваємось вчора ви відпочили, та готові розпочати два останні робочі дні цього тижня з наступного поста #міллерпро від нашої Кримінальної практики.

Як і обіцяли, будемо більш детально говорити про досудове розслідування.

#millerCriminal

Як ми вже знаємо, кримінальне провадження поділяється на дві стадії: досудове розслідування та судове провадження.

Фактично досудове розслідування починається з моменту внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР.

Досудове розслідування здійснюється у таких формах:
– дізнання (у разі вчинення кримінального проступку);
– досудового слідства (у разі вчинення злочину).

В чому ж різниця між проступком та злочином?

Кримінальним проступком є діяння, за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі.

Злочином є діяння, за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу більше 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, пов’язане із позбавленням волі.

Для того, щоб відмежувати кримінальний проступок від злочину потрібно відкрити Кримінальний кодекс (особливу частину), та подивитися санкцію статті.

Основною метою досудового розслідування є проведення слідчих дій, тобто дій, спрямованих на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

Відповідно до закону досудове розслідування здійснюється за місцем вчинення кримінального правопорушення.

Органами досудового розслідування є Національна поліція України, Служба безпеки України, Державна фіскальна служба, Державне бюро розслідувань та Національне антикорупційне бюро України.

Строк досудового розслідування починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР і закінчується:
– зверненням до суду з обвинувальним актом;
– зверненням до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру;
– зверненням до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
– ухваленням рішення про закриття кримінального провадження.

Строк досудового розслідування з моменту внесення відомостей в ЄРДР до дня повідомлення особі про підозру становить:
1) дванадцять місяців – у кримінальному провадженні щодо нетяжкого злочину;
2) вісімнадцять місяців – у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Якщо особі повідомлено про підозру, то з дня такого повідомлення досудове розслідування повинно бути закінчене:

1) За вчинення кримінальних проступків:
– протягом сімдесяти двох годин – у разі повідомлення особі про підозру або після затримання особи;
– протягом двадцяти діб – у разі повідомлення особі про підозру у випадках, якщо підозрюваний не визнає вину або необхідності проведення додаткових слідчих (розшукових) дій, або вчинення кримінального проступку неповнолітнім;
протягом одного місяця – у разі повідомлення особі про підозру, якщо особою заявлено клопотання про проведення експертизи.

2) За вчинення злочинів:
– протягом двох місяців з дня повідомлення особі – про підозру у вчиненні злочину.

Варто зауважити, що строк досудового розслідування може бути продовжений за наявності обґрунтованих підстав.

Для отримання (збирання) доказів або перевірки вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні проводяться слідчі (розшукові) дії.

Слідчі (розшукові) дії розподіляються на гласні та негласні.

До гласних слідчих (розшукових) дій відносяться:
– допит;
– пред’явлення особи, речей, трупа для впізнання;
– проникнення до житла чи іншого володіння особи;
– обшук;
– огляд місцевості, приміщення, речей та документів;
– огляд трупа;
– огляд трупа, пов’язаний з ексгумацією;
– слідчий експеримент;
– освідування особи;
– проведення експертизи.

Негласні слідчі (розшукові) дії – це ті, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню.

До негласних слідчих (розшукових) дій відносяться:
– втручання у приватне спілкування:
– аудіо-,відеоконтроль особи;
– арешт, огляд і виїмка кореспонденції;
– зняття інформації з транспортних
– телекомунікаційних мереж;
– зняття інформації з електронних інформаційних систем;
– обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи;
– установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу;
– спостереження за особою, річчю або місцем;
– моніторинг банківських рахунків;
– аудіо-, відеоконтроль місця;
– контроль за вчиненням злочину;
– виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації;
– негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження;
– використання конфіденційного співробітництва.

Якщо в конкретному кримінальному провадженні, під час проведення гласних та негласних слідчих (розшукових) дій буде зібрано достатньо доказів – особі вручається повідомлення про підозру.

Після повідомлення особі про підозру прокурор в найкоротний строк повинен здійснити одну з таких дій:
– закрити кримінальне провадження;
– звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
– звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Фактично це є закінченням досудового розслідування, після якого починається судове провадження.

Маленькими кроками збираємо пазл вашої юридичної обізнаності та правосвідомості.

Залишайтесь з нами, пірнайте глибше та знайте, що ви круті.

Пропонуємо взяти чашку улюбленого напою і на декілька хвилин поринути в насолоду від читання посту #міллерпро, який для вас підготувала наша Кримінальна практика.

#millerCriminal

Кримінальне провадження поділяють на дві основні стадії:

– досудове розслідування;
– судове провадження.

З чого ж фактично починається стадія досудове розслідування?

Є такий реєстр, де міститься перелік всіх кримінальних проваджень. Називається “Єдиний реєстр досудових розслідувань”, скорочено – ЄРДР. Саме з моменту, коли в цей реєстр вносяться відомості про кримінальне правопорушення – починається досудове розслідування.

До речі, ті заяви про злочини, в яких слідчий чи прокурор не вбачає ознак злочину “списуються” до Журналу Єдиного Обліку заяв та повідомлень. Скорочено – ЖЄО. Докладніше про це розкажемо в наступних публікаціях.

Якщо під час досудового розслідування (збору доказів) буде встановлено, що факту правопорушення не було, або недостатньо доказів для повідомлення особі про підозру і при цьому вичерпано всі способи їх отримання – кримінальне провадження закривають. Якщо ж зібрано достатньо доказів для обвинувачення – спочатку особі повідомляється про підозру, а потім досудове розслідування закінчується затвердженням та передачею обвинувального акту до суду.

Тобто, досудове розслідування – це стадія, коли збираються докази, на підставі яких суд буде ухвалювати рішення. Від якості зібраних доказів залежить фактично рішення суду, тому що в своєму рішенні суд має право брати до уваги тільки те, що було належним чином зібрано під час досудового розслідування та долучено до матеріалів справи, під час судового розгляду.

Отже, окрім збору доказів, на стадії досудового розслідування особі повідомляється про підозру, складається обвинувальний акт або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру. Одночасно до підозрюваного можуть обиратися запобіжні заходи, та застосовуватись інші заходи забезпечення кримінального провадження.

З чого ж складається судове провадження?

Судове провадження також має свої стадії. Зокрема:

– підготовче провадження;
– судовий розгляд в суді першої інстанції по суті;
– провадження в суді апеляційної інстанції (апеляційне провадження);
– провадження в суді касаційної інстанції (касаційне провадження) у Верховному Суді;
– виконання судового рішення.

До речі, відповідно до принципу презумпції невинуватості, весь час, поки триває досудове розслідування та судовий розгляд – особа вважається невинуватою. Аж до вироку суду, який набрав законної сили.

Більш деталізований розбір стадій досудового розслідування та судового розгляду очікуйте в наступних постах. Тому залишайтеся з нами та виховуйте в собі міні-юриста, зайвим не буде, гарантуємо.

Як і обіцяли презентуємо наш другий пост #міллерпро від Кримінальної практики.

#millerCriminal

Розслідують кримінальні провадження слідчі та дізнавачі. Прокурори керують їх діями у формі процесуального керівництва. Тепер докладніше.

Органи прокуратури.

Органи прокуратури України мають наступний розподіл:
– Офіс Генерального прокурора (центральний орган в системі прокуратури, керує яким Ірина Венедіктова) – організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури;
– Обласні прокуратури – до них належать прокуратури областей, прокуратура АР Крим та м. Севастополя, Київська міська прокуратура;
– Окружні прокуратури – перелік та територіальна юрисдикція таких прокуратур визначається наказом Генерального прокурора;
– Спеціалізована антикорупційна прокуратура – самостійний структурний підрозділ ОГП, на який покладено здійснення нагляду за досудовим розслідуванням детективами НАБУ, підтримання державного обвинувачення у відповідних провадженнях. .

Органи, які займаються слідством

До органів, які здійснюють досудове розслідування та дізнання відносяться:
– Національна поліція України – служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку;
– Служба безпеки України – орган з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України;
– Державне бюро розслідувань – на ДБР покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, вчинених службовими особами;
– Державна фіскальна служба України – виявляє кримінальні правопорушення у сфері оподаткування, митній та бюджетній сферах, провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування;
– Національне антикорупційне бюро України – здійснює розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Чим саме займаються прокурори, тобто процесуальні керівники?

Прокурор контролює слідчих та дізнавачів, щоб вони не виходили за рамки того, що написано в Кримінальному процесуальному кодексі. Тобто, слідчі/дізнавачі розслідують, а прокурори – дивляться чи правильно вони це роблять.

Юридичною мовою це звучить так: прокурори здійснюють процесуальне керівництво над слідчими та дізнавачами.

Вас може це здивувати, але прокурори, згідно закону, самостійні. Тобто, в їх діяльність забороняється втручання будь-яких осіб, що не мають на те законних повноважень. Навіть якщо ця особа – Генеральний прокурор без юридичної освіти або шалена імператриця;)

Прокурор.

Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, уповноважений:

– починати досудове розслідування;
– отримувати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування;
– доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування;
– доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення слідчих (розшукових) дій або давати вказівки щодо їх проведення, особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії;
– доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;
– скасовувати незаконні та необгрунтовані постанови слідчих;
– ініціювати питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого;
– приймати процесуальні рішення, у тому числі щодо закриття кримінального провадження та продовження строків досудового розслідування;
– повідомляти особі про підозру;
– затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання;
– звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
– підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення;
– погоджувати запит органу досудового розслідування про міжнародну правову допомогу.

Якщо ви це все прочитали і усвідомили – то наступна інформація точно для вас.

Варто звернути увагу на те, що участь прокурора в суді під час розгляду кримінальних справ є обов’язковою.

Прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування.

Прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення.

Слідчий.

Слідчий – розслідує (тобто здійснює досудове розслідування в кримінальному провадженні).

Він уповноважений:

– починати досудове розслідування за наявності законних підстав;
– проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії;
– доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;
– звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій;
– повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру;
– за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження;
– приймати процесуальні рішення, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав;
– здійснювати інші повноваження, передбачені КПК.

Слідчий є самостійним у своїй діяльності. Втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.
Проте, він повинен виконувати доручення та вказівки прокурора, які звісно не суперечать КПК.

Досудове розслідування здійснюється одним слідчим, але в залежності від важкості розслідування може бути визначено групу слідчих, одних з яким обов’язково буде старшим слідчої групи. Рішення про створення групи прокурорів приймається начальником слідчого відділу.

Дізнавач

Дізнавач під час досудового розслідування наділений повноваженнями слідчого.
Він уповноважений:
– проводити огляд місця події, обшук затриманої особи, опитувати осіб, вилучати знаряддя і засоби вчинення правопорушення, речі і документи, що є безпосереднім предметом кримінального проступку або виявлені під час затримання;
– доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;
– звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій;
– повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру у вчиненні кримінального проступку;
– за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження;
– приймати процесуальні рішення, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав;
– здійснювати інші повноваження, передбачені КПК.

Резюмуємо, прокурори здійснюють процесуальне керівництво та нагляд, слідчі та дізнавачі власне розслідують кримінальні правопорушення.

Якщо дочитали пост – ви круті. Якщо з’явилися “???”, пишіть коментарі, ми відкриті до комунікації.

Далі будемо розбиратися зі стадіями кримінального провадження.
Тому до зустрічі наступної середи.