Межі законності під час вилучення авто в умовах війни: чи передбачена за це кримінальна відповідальність?

Навіть в умовах війни кожен громадянин має право на забезпечення конституційних прав, зокрема, права власності. Закон визначає чіткі алгоритми, які гарантують їхню реалізацію. Йдеться, серед іншого, і про вилучення транспорту у людей та бізнесу на потреби ЗСУ. 

Які ситуації виникають?

Згідно з указом Президента про воєнний стан, держава має право примусово вилучати майно у громадян та бізнесу під час війни. І це важливо, оскільки у надзвичайних умовах українські військові отримують необхідні ресурси для організації нашого захисту. 

Проте періодично виникає питання щодо зловживання цим правом та меж законності під час відчуження авто чи квартири. Йдеться про недотримання визначеної законом процедури, коли окремі правоохоронці чи військові на власний розсуд вилучають майно. 

Наприклад, приїжджають до офісу вашої компанії та без будь-яких правових підстав вимагають передати авто, зупиняють на блокпосту та відбирають машину або ж ви випадково дізнаєтесь, що ваша автівка більше не стоїть на штрафмайданчику, а їздить містом.

Розповідаємо, що ви маєте знати, опинившись у такій ситуації. 

На якій підставі у вас можуть вилучити авто?

Ст. 41 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, воно є непорушним. Однак в умовах воєнного та надзвичайного стану можуть примусово вилучати вашу власність за конкретно визначених умов, а саме:

  • за наявності суспільної необхідності
  • з дотриманням встановленого законом порядку
  • з повним відшкодуванням їх вартості

Ваше авто не можуть примусово вилучати лише на основі бажання конкретної службової особи. Вилучати транспорт можуть лише на підставі рішення військового командування, погодженим обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради та Радою міністрів АР Крим  (ст. 4 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»).

Проте з цього правила є виключення. На територіях, де тривають бойові дії, примусово забирати майно можуть за рішенням військового командування без погодження з вищезазначеними органами.

Відповідно до Положення про військово-транспортний обов’язок, вилучати авто можуть на підставі часткового наряду. Це розпорядчий документ голови місцевої держадміністрації, в якому встановлено завдання під час мобілізації для керівників підприємств/установ/організацій з передачі військовим авто і техніки, а також порядок, пункти та строки. Голова місцевої держадміністрації та керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки підписують частковий наряд і скріплюють підписи своїми печатками. Власникам авто частковий наряд надають у разі введення воєнного стану.

Авто громадян чи бізнесу, а також техніку на військові потреби вилучають на підставі часткового наряду за умови повернення після оголошення демобілізації. 

Щоб отримати компенсацію за примусово вилучену автівку перед її передачею потрібно провести оцінку. Процедуру можуть зробити особи, які отримали сертифікат суб’єкта оціночної діяльності. Якщо такого фахівця залучити неможливо, оцінку можуть зробити органи державної влади чи місцевого самоврядування за погодженням із власником майна. Якщо власник відсутній чи відмовляється, держава має право проводити таку оцінку самостійно.

Як оформлюють вилучення авто?

Про примусове відчуження або вилучення майна складається акт за єдиним зразком (згідно з положеннями ст. 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»). 

Акт підписує власник майна (або його законний представник) і уповноважена особа військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна, або військового командування чи органу, що ухвалив таке рішення, і скріплюється печатками. 

До акту додають висновок про вартість майна на дату його оцінки, яку провели у зв’язку примусовим відчуженням.

Якщо авто вилучають без вашої участі, акт все одно складають. Ви зможете отримати  примірник та висновок про вартість майна.

Що робити, якщо ваше авто вилучають без дотримання визначеної процедури?

  • З’ясуйте підстави та мету вилучення транспорту (наприклад, тимчасове затримання авто через правопорушення або відчуження для військових потреб).
  • Попросіть роз’яснити суть процедури, на підставі якої намагаються забрати авто, нормативний акт, яким визначено порядок та обсяг ваших прав та обов’язків. 
  • Вимагайте надати офіційні документи на підтвердження підстав вилучення авто та факту його передачі.
  • У разі відмови дзвоніть у поліцію. Чітко опишіть ваше місце перебування, розпізнавальні знаки ініціаторів вилучення авто (військові/спеціальні звання, прізвище та ім’я, назви посад, підрозділів тощо).
  • Залучіть людей поруч у якості свідків (обов’язково просіть їхні контактні дані.
  • Викличте адвоката на місце події (його участь допоможе в оцінці ситуації, веденні діалогу з ініціаторами вилучення авто, складанні документів та, за необхідності, поданні заяви про кримінальне правопорушення).
  • За можливості зафіксуйте деталі на фото чи відео. 
  • Зверніться за номерами «гарячих ліній»: 
  1. МВС (за номером 1536)
  2. Департамент внутрішньої безпеки Нацполіції України (+380 (50) 352 72 77)
  3. Державне бюро розслідувань (+38 (044) 300 27 07 )
  4. Офіс Генерального прокурора (+38 (096) 236-70-53 )
  5. Міністерство оборони та ЗС України (0 800 50 04 42)
  • У випадку незаконного вилучення зверніться до Державного бюро розслідувань чи прокуратури з заявою про кримінальне правопорушення.

Яка відповідальність загрожує за вилучення майна без дотримання процедури?

Якщо незаконні дії вчиняють правоохоронці, то їх можна кваліфікувати за ст. 365 КК України. Йдеться про перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень, якщо вони завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб. 

Якщо це скоює військовий, то це кваліфікується ст. 426-1 КК України — перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень. Йдеться про умисні дії, які явно виходять за межі наданих цій особі прав чи повноважень, якщо ці дії заподіяли істотну шкоду.

У будь-якому разі, незалежно від того, хто вилучає авто, у його діях можуть бути ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 КК України (незаконне заволодіння транспортом).

«Введення воєнного стану дійсно може призвести до обмеження певних прав громадян, зокрема, права власності. Проте це повинно відбуватися з чітким дотриманням визначених процедур. Особливо йдеться про ті території, де не немає активних бойових дій, а окремі службовці, користуючись військовим станом, відверто перевищують надані їм повноваження. Не вірте тим, хто переконуватиме вас, що зараз в умовах воєнного стану правові системи не працюють та немає сенсу вимагати дотримання законних процедур. Саме своєчасне та повне документування порушення ваших прав дозволить  притягнути винних до встановленої законом відповідальності та створити підґрунтя для відшкодування завданих збитків у майбутньому»,

коментує радник, адвокат кримінальної практики Ілля Воробйов

Якщо вашу автівку вилучили незаконно, адвокати нашої компанії готові надати кваліфіковану юридичну допомогу для притягненні винних до відповідальності та забезпеченні компенсації завданої шкоди. 

Якщо вам потрібна індивідуальна консультація, звертайтеся до наших юристів через:

  • офіційний e-mail office@millerlawfirm.ua
  • сайт (кнопка «залишити запит» праворуч вгорі сторінки)
  • Facebook messenger 
  • за телефоном +380 (67) 538 45 38
А ще віднедавна у нас є Patreon. Там будемо ділитися частиною матеріалів від нашої команди. Будемо вдячні, якщо підтримаєте нас, а ми натомість зможемо брати ще більше pro bono кейсів.
Read More

Самовільне залишення військової частини або місця служби та дезертирство: пояснюємо чим це загрожує

Відсьогодні стартує наша нова щотижнева рубрика про найактуальніші #міллерпрозлочини

Наша команда буде детально пояснювати, які дії можуть призвести до порушення закону, як відрізнити кримінальне правопорушення від адміністративного та багато іншого. 

В Україні третій місяць війна і в умовах воєнного стану та загальної мобілізації дуже важливо, щоб кожен армієць належно ніс військову службу та завжди був готовим стати на захист держави.

Проте ми не можемо виключати поодинокі випадки чи то самовільного залишення служби, чи то дезертирства. Тому допомагаємо розібратися, що це за поняття та чим загрожує недотримання воєнних уставів. 

Самовільне залишення військової частини або місця служби

Під самовільним залишенням розуміють те, що вчиняють неправомірно, без дозволу керівництва. Ці порушення передбачають адміністративну або кримінальну відповідальність. 

Адміністративна відповідальність (ст. 172-11 КУпАП)

  • Самовільне залишення військової частини чи місця служби військовослужбовцем-строковиком або неявка протягом 3-х днів без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення/переведення, з відпустки, відрядження чи лікування. 

Покарання — 5 днів арешту з утриманням на гауптвахті (місце, де примусово утримують військовиків-порушників військової дисципліни).

  • Повторне вчинення такого правопорушення протягом року. 

Покарання — від 7 до 10 днів арешту з утриманням на гауптвахті.

  • Неявка протягом 10 днів військовослужбовця (крім строкової служби), військовозобов’язаного та резервіста без поважних причин з відпустки, відрядження, лікування, призначення/переведення. 

Покарання — штраф або 7 днів арешту з утриманням на гауптвахті.

Кримінальна відповідальність (ст. 407 КК України

Відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби виділяють для: 

  • військовослужбовців строкової та нестрокової служби 
  • військовослужбовців в умовах особливого періоду, воєнного стану або в бойовій обстановці

Військовослужбовці строкової служби (частина 1 ст. 407 КК України

Неявка військовослужбовця строкової служби вчасно та без поважних причин на службу (у разі звільнення), з відпустки, відрядження, лікування,  призначення/переведення понад три дні, але не більше місяця.

Покарання — до 2 років у дисциплінарному батальйоні або до 3 років позбавлення волі.

Військовослужбовці, крім строкової служби (частина 2 ст. 407 КК України

Самовільне залишення військової частини або місця служби, неявка без поважних причин від 3 до 10 днів, але не більше місяця, скоєні повторно протягом року.

Покарання —  штраф; службове обмеження до 2 років; до 3 років позбавлення волі.

Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також неявка вчасно на службу без поважних причин на понад місяць (частина 3 ст. 407 КК України).

Покарання  —  від 2 до 5 років позбавлення волі. 

Самовільне залишення військової частини або місця служби в умовах особливого періоду (частина 4 ст. 407 КК України). 

Покарання  — від 3 до 7 років позбавленням волі. 

Самовільне залишення військової частини або місця служби в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці (частина 5 ст. 407 КК України

Покарання —  від 5 до 10 років позбавлення волі. 

Незаконна відсутність до 3 днів військовослужбовця строкової служби та до 10 днів, скоєна офіцером, прапорщиком, військовослужбовцем за контрактом вперше або через рік з моменту самовільного залишення військової частини або місця служби, є дисциплінарним проступком.

Чи буде відповідальність, якщо на неявку є поважні причини?

Ні, такі дії не кваліфікуються за ст. 407 КК України. Причинами неявки можуть бути хвороба військовослужбовця або його родичів, стихійні лиха, аварія тощо. 

Чи буде кримінальним правопорушенням, якщо військовий  самовільно залишив один підрозділ та перебуває в іншому в межах однієї військової частини?

Ні, такі дії не є злочином. Проте, якщо підрозділи однієї частини розташовані окремо один від одного, самовільне залишення підрозділу буде вважатися протиправним.

Кого можуть покарати за такі дії?

Військовослужбовця строкової служби, особу офіцерського складу, прапорщика, мічмана і військовослужбовця за контрактом. 

Дезертирство 

Дезертирство — самовільне залишення військової частини або місця служби для ухилення від виконання обов’язку, а також свідома неявка у разі призначення/переведення, з відрядження, відпустки або лікування (ст. 408 КК України).

Покарання  — від 2 до 5 років позбавлення волі.

Якщо дезертирство зі зброєю або за попередньою змовою групою осіб — від 5 до 10 років позбавлення волі. 

Дезертирство в умовах особливого періоду карається позбавленням волі на строк від 5 до 10 років. 

Вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці — від 5 до 12 років в’язниці.

Вчиняючи дезертирство військовослужбовець має намір в подальшому не повертатись до військової служби.

Кого можуть покарати?

Військовослужбовця, який служить за призовом або за контрактом.

Чим відрізняється дезертирство від самовільного залишення служби?

Прямим умислом на ухилення від подальшої військової служби. 

Підтвердження прямого умислу: 

  • придбання військовослужбовцем фіктивних документів 
  • проживання під чужим іменем 
  • приховування своєї приналежності до військових формувань тощо

У випадку самовільного залишення частини військовий має намір повернутися до служби. 

Якщо вас цікавлять якісь конкретні теми, які вам важливо з’ясувати та отримати більш детальне пояснення — пишіть, будь ласка, нам у коментарях. Ми візьмемо це до уваги під час підготовки до наступних публікацій. 

Read More

Справа Катерини Гандзюк: адвокатам Мангера відмовили у задоволенні клопотання про відвід головуючої судді 

Адвокатам обвинуваченого у справі про напад на Катерину Ганзюк Владислава Мангера відмовили у клопотанні про відвід судді. Таке рішення ухвалив Дніпровський районний суд.

Яке обгрунтування для відводу? 

Суддя підписала лист-відповідь представнику урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ. Там описала причини перенесення судових засідань у березні цього року. Цю інформацію уповноважений використовував для підтримання позиції України у ЄСПЛ у справі за скаргою Мангера.

На думку захисників обвинуваченого підписання листа-відповіді свідчить про упередженість головуючої судді у справі. 

«І прокурор, і представник потерпілого заперечували проти такого трактування ситуції. Тому що урядовий уповноважений має право звернутися до державних органів за інформацією для формування позиції у справі. І це не може трактуватися як перебування на боці якоїсь зі сторін спору — ні в українському суді, ні в ЄСПЛ»,  

повідомила наша адвокатка Ольга Веретільник

Урядовий уповноважений сам формує позицію у справі, а надані державними органами чи посадовими особами відомості є довідковою інформацією і він сам визначає, як нею розпорядитися.

Що буде далі? 

Наступне судове засідання у справі про напад на Катерину Гандзюк заплановане на 14.00 5 травня. Тоді планують розглянути питання про продовження/зміну запобіжного заходу Владиславу Мангеру. 

Нагадаємо 

На херсонську активістку Катерину Гандзюк напали біля її будинку 31 липня 2018 року, виливши літр сірчаної кислоти. Вже за три місяці від отриманих травм вона померла. 

За напад було засуджено п’ятьох виконавців злочину. Вони пішли на угоду зі слідством і визнали, що облили керівника справами виконавчого комітету Херсонської міськради Катерину Гандзюк кислотою. За це отримали по 500 доларів. 

Справу проти ймовірних організаторів — Владислава Мангера та Олексія Левіна розглядає Дніпровський районний суд Києва з серпня 2020 року. Якби заяву про відвід задовольнили, адвокати Мангера могли б вимагати почати розгляд справи заново.

Read More

Пошкодження майна внаслідок війни: фіксація доказів та компенсація

З початку війни російські ракети зруйнували вщент сотні українських будинків. Збитки, завдані діями росії, обчислюються вже мільярдами гривень. І кожному, хто зазнав таких втрат, необхідно зробити все можливе, щоб зафіксувати та зберегти докази ушкоджень для отримання компенсації.

Як правильно зафіксувати пошкодження чи руйнування майна?

Єдиного механізму фіксації ушкоджень наразі немає. Тому важливо зробити все можливе, щоб не допустити втрати жодної деталі.

  1. Завчасно потурбуйтеся про збереження документів, що підтверджують ваше право власності (договори купівлі-продажу, приватизації, технічний паспорт тощо), за можливості отримайте витяги з усіх можливих реєстрів, в яких є інформація про майно.

Ці документи будуть необхідні для підтвердження права власності на майно та оцінки суми завданих збитків. Радимо також зробити копії.

  1. Проведіть самостійну фото- та відеофіксацію ззовні та всередині майна. 
  • Сфотографуйте всі ушкодження, які може безпечно зафіксувати об’єктив камери або телефону (бажано, щоб у файлах було зазначено дату, час та локацію — для цього Національна асоціація адвокатів України рекомендує використовувати додаток eyeWitness, але ви можете користуватися власними засобами, якщо вони перевірені і ви їм довіряєте).
  • Зафіксуйте пошкодження на відео. На камеру покажіть своє обличчя; чітко зазначте своє прізвище, ім’я та дату народження; за можливості паспортні чи інші особисті дані; дату, час та точне місце проведення зйомки; свідків чи інших осіб, що перебувають поруч із вами.
  • Під час відеозйомки детально опишіть всі пошкодження, що потрапляють у кадр, повідомте наявну у вас інформацію та всі відомі обставини пошкодження майна.
  • Використовуйте маркерки, які дозволяють встановити розташування місця події та вказують на північ (дорожні знаки, дерева, унікальні об’єкти тощо).
  • Зберігайте файли у незмінному та необробленому стані на офлайн-носіях та у хмарних сховищах.
  • За можливості отримайте та збережіть собі відео та фото, що зробили інші особи на місці події або які могли зафіксувати камери.

Збирайте та фіксуйте докази виключно, якщо це безпечно для вас. Пам’ятайте, що місце події має залишатися максимально незмінним до та після фіксації.

  1. Складіть разом із іншими свідками/постраждалими письмовий документ (акт, протокол), в якому зазначте:
  • Точну дату, час та місце його складання; паспортні дані, місце проживання та контактну інформацію осіб, що підписують такий документ.
  • Запишіть власні покази та всіх свідків/постраждалих, де детально опишіть всю відому інформацію про обставини пошкодження майна.
  • Підпишіть такий документ.

Додатково дивіться наш попередній матеріал, де є повний список, що треба записати.

  1. Після того, як стало відомо про подію, викличте на місце уповноважені органи (поліцію та ДСНС).
  • Після прибуття правоохоронців чи надзвичайників повідомте їм всю інформацію. 
  • Працівники ДСНС мають зафіксувати пожежу або аварійну ситуацію. В акті має бути зазначено відомості про дату, час та місце фіксації подій, опис пошкодженого майна, причину пожежі чи аварії тощо. Потурбуйтесь про отримання копії цього акту.
  • Працівники поліції мають оглянути місце події, за результатами скласти протокол та розпочати кримінальне провадження. Далі видати витяг із ЄРДР. Якщо цього не зробили, подайте додатково до органів поліції заяву про правопорушення. Протягом доби правопорушення має бути зареєстровано в ЄРДР, а вам видано відповідний витяг.
  • За можливості викличте представників органів місцевого самоврядування для складання акту щодо обстеження руйнування/пошкодження майна.
  1. Зберіть всі матеріали щодо події та пошкодження майна, що висвітлювали у ЗМІ, на телебаченні, у телеграм-каналах чи інтернет-виданнях. Вони зможуть додатково підтвердити факт пошкодження/знищення майна.
  1. Зафіксуйте пошкодження у застосунку чи на порталі Дія або Київ.Цифровий. Там вже можна подати заяву про пошкоджене майно.
  1. Проконсультуйтесь із адвокатом щоб пересвідчитися, що ви зробили все можливе та необхідне. Можливо вам знадобиться додаткова юридична допомога у збереженні та аналізі всіх фактів вчинення події, комунікації з державними органами та подачі додаткових заяв та документів. Юристи нашої компанії готові допомогти в цьому. 
  1. Зберігайте копії всіх матеріалів на кількох пристроях та одному або більше хмарному сховищі (Google Диск тощо).

Докази зібрані, що робити далі?

Наразі механізму компенсації завданої шкоди немає. Кабмін та Верховна Рада активно працюють над нормативно-правовими актами, щоб забезпечити швидку, просту та ефективну модель компенсацій за допомогою спеціального Фонду зруйнованого майна.

На сьогодні єдиною прийнятою постановою передбачають лише напрямки визначення шкоди та збитків. Відповідно до неї, пріоритетним напрямком наразі є втрати житлового фонду. Детальні методики будуть написані протягом шести місяців. 

«Ми всі чекаємо на розробку методик та початок компенсацій пошкодженого майна. Але незалежно від того, яку саме процедуру створить держава, вже зараз треба звертати увагу на належну та ефективну фіксацію фактів пошкодження/знищення майна всіма можливим засобами»,

коментує помічник адвоката кримінальної практики Євгеній Скуратівський

Звернутися за консультацією до наших юристів можна через:

  • офіційний e-mail office@millerlawfirm.ua
  • сайт https://millerlawfirm.ua (кнопка «залишити запит» праворуч вгорі сторінки)
  • месенджер Facebook
  • за телефоном +380 (67) 538 45 38
Read More

Найпоширеніші запитання щодо мобілізації та бронювання співробітників

Що означає статус «обмежено придатний»?

Людина може долучатися до військової служби з певними обмеженнями. Наприклад, не може служити у високомобільних десантних чи танкових військах, морській піхоті, на спеціальних спорудах. Конкретні обмеження визначаються під час проходження військово-лікарняної комісії.

Що робити, якщо у повістці є помилки?

Повістка — це офіційний документ, адресований конкретній людині. Тому будь-які зобов’язання перед законом виникають лише у разі правильного заповнення даних у повістці. 

У повістці, зокрема, має бути вказано, кому вона видається, адреса проживання людини, інформація про місце та час, коли військовозобов’язаний повинен з’явитися, дата, підпис начальника територіального центру комплектування та печатка.  

Важливо, щоб було вказано ПІБ саме тієї людини, кому її вручають. 

Чи можуть відправити воювати без проходження військово-лікарської комісії?

Ні. Це порушення процедури призову під час мобілізації. Проходження медичної комісії обов’язкове. Якщо людину намагаються мобілізувати без проходження ВЛК, про це варто невідкладно повідомити Міністерство оборони.

Телефон гарячої лінії  0 800 50 04 42. 

Чи можна оскаржити дії військово-лікарської комісії? 

Так, можна оскаржити. Рішення військово-лікарської комісії регіону оскаржується до центральної ВЛК. Для цього необхідно зібрати медичну документацію, яка підтвердить наявність проблем зі здоров’ям.

Якщо є інвалідність, чи можуть мобілізувати?

Ні. Військовозобов’язані, які в установленому законом порядку визнані людьми з інвалідністю, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. 

Чи може студент виїхати за кордон? 

Так, якщо студент навчається за кордоном. Перетнути державний кордон в умовах воєнного стану можуть безперешкодно студенти, які навчаються в закордонних ВНЗ. 

Ні, якщо це студент українського вишу. Попри те, що студенти, які здобувають освіту на денній або дуальній формах навчання, мають право на відстрочку від призову, однак не мають права виїзду за межі України. 

Якщо особа є добровольцем Сил територіальної оборони, чи можуть її мобілізувати?

Добровольці Сил територіальної оборони ЗСУ вже є такими, що виконують військову службу за мобілізацією. Проте відповідно до законодавства, підрозділи територіальної оборони можуть використовувати для виконання бойових завдань, аналогічних до виконуваних збройними силами, з їх переміщенням в будь-який регіон країни.

Які військовозобов’язані підлягають бронюванню?

Бронювання — це надання відстрочки від мобілізації. В умовах воєнного стану бронювання військовозобов’язаних відбувається за підприємствами, установами, організаціями, які задовольняють потреби ЗСУ, інших військових формувань та населення. Бронювати працівників можуть також уповноважені банки, що залучаються до роботи в умовах особливого періоду.

Хто ухвалює рішення про бронювання?

Пропозиції про бронювання військовозобов’язаних, погоджені Міністерством оборони, подають до Міністерства економіки. Мінекономіки узагальнює подані пропозиції щодо бронювання, протягом робочого дня ухвалює відповідне рішення та надсилає його копію до Міноборони, а також зазначеним органам (територіальні центри комплектування тощо).

Як підтвердити, що військовозобов’язаний отримував відстрочку від мобілізації та є заброньованим?

Підтвердженням відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та на воєнний час є витяг з наказу Мінекономіки. Такий документ має надати орган/підприємство/установа/організація, що ініціювала бронювання. 

Якщо співробітник заброньований, чи можуть йому вручити повістку та надалі мобілізувати?

Ні, такі дії незаконні. Якщо людина у визначеному законом порядку заброньована та має підтвердження, вона не підлягає мобілізації до закінчення дії/анулювання бронювання.

На який строк отримується відстрочка від мобілізації?

Строк дії відстрочки не може перевищувати шість місяців.

Чи можна продовжити строк бронювання після його закінчення?

Так, можна. Законом не передбачено заборони повторного звернення та ініціювання питання бронювання.

Чи можна анулювати відстрочку?

Так, відстрочка може бути анульована. Але у випадках:

  • якщо закінчився строк дії відстрочки
  • у разі звільнення заброньованого співробітника 
  • якщо підприємство/установа/організація завершили виконання завдань із задоволення потреб ЗСУ, інших військових формувань, населення
  • у разі ліквідації органу державної влади/іншого державного органу/підприємства/установи/організації

Наша компанія надає юридичні консультації щодо мобілізації та бронювання співробітників. Звертайтеся у будь-який час. 

Ми приймаємо нові запити від клієнтів через: 

  • офіційний e-mail: office@millerlawfirm.ua
  • сайт millerlawfirm.ua (кнопка «залишити запит» праворуч вгорі сторінки)
  • за телефоном +380 (67) 538 45 38
Read More

Заборонити не можна використовувати: чи є сигналом для світу застосування хімічної зброї в Україні?

Інформація про ймовірний хімічний удар в Маріуполі з’явилася напередодні. Отруйну речовину невідомого походження окупанти скинули по позиціях полку «Азов» із безпілотника. Чи буде у світу цього разу щось потужніше, ніж «глибоке занепокоєння»?

Використання хімічної зброї є воєнним злочином, такі методи війни є предметом всеосяжної заборони. 

Хімічна зброя заборонена і росія не може про це не знати. Проте цинічно та безжально йде на такі дії. Що це, підсвідоме відчуття безкарності? Чи навпаки розуміння невідворотності покарання? Тобто якщо й поставати перед судом, то вже за те, що ввійшов в історію найбільшим кривавим тираном ХХІ століття. 

У ЗМІ ширилася інформація, що у Маріуполі росіяни нібито використали зарин. Оскільки симптоми у постраждалих були схожі на ураження саме цією хімічною речовиною. Однак офіційного підтвердження поки немає. Є припущення також, що це могли бути фосфорні боєприпаси. У Міноборони заявили, що дані перевіряють. 

Для військових цілей зарин використовують як бойову отруту нервово-паралітичної дії. Подібні атаки російські війська раніше здійснювали під час війни у Сирії. 

Розпізнати хімічну атаку відразу складно. Адже вибух хоч і слабший, проте хімічна зброя здебільшого безбарвна, не має вираженого запаху та смаку. Спершу проявляється отруєння, головно через слабкість, нудоту, ускладнене дихання. 

Отруїтися речовиною можна при вдиханні через слизові оболонки очей, всмоктуванні у шкіру, дотиках до ураженої поверхні, через їжу та воду. Якщо людина без спеціальних захисних засобів — протигазу та костюму, можливість хоч якось захистити себе від хімікатів мінімальна. 

Вплив такої речовини порушує нормальну діяльність нервової системи та може стати для людини смертельним. 

Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України підготувало роз’яснювальну інфографіку як діяти у разі виникнення хімічної небезпеки. Радимо вам із нею ознайомитись. 

Ще 1968 року людство, розуміючи страшні наслідки хімічної та біологічної зброї, почало обговорювати заборону її використання. 

Для досягнення ефективного прогресу  у напрямку загального та повного роззброєння під суворим та ефективним  міжнародним  контролем,  включаючи   заборону та ліквідацію всіх видів зброї масового знищення, 1993 року в Парижі країни почали підписувати Конвенцію про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення. росія ратифікувала документ ще у 1997 році. Країни-учасниці, крім зупинки виробництва такої зброї, повинні були знищити всі запаси до 2007 року. 

2017-го путін заявляв, що на території росії ліквідовано всю хімічну зброю. Але ми розуміємо, що брехливим воєнним злочинцям марно довіряти. 

Що розуміється під поняттям «хімічна зброя»?

  • токсичні  хімікати та  їх  прекурсори 
  • боєприпаси та пристрої, спеціально призначені для смертельного  ураження  або  заподіяння  іншої  шкоди  за  рахунок токсичних  властивостей,  токсичних хімікатів,  які  вивільняються  у  результаті  використання  таких боєприпасів та пристроїв
  • будь-яке обладнання, спеціально призначене для  використання у зв’язку із застосуванням  боєприпасів та пристроїв

* До токсичних хімікатів відносять речовини, які за рахунок свого хімічного впливу на життєві процеси можуть призвести до смертельного наслідку, тимчасової  недієздатності або заподіяти довготривалу шкоду людині чи тваринам.  

* До прекурсорів належать будь-які хімічні реагенти, задіяні у виробництві токсичного  хімікату. Сюди входить будь-який ключовий компонент бінарної чи багатокомпонентної хімічної системи. 

Що вимагає конвенція про заборону використання хімічної зброї? 

Документ передбачає, що держави-учасниці беруть на себе зобов’язання, ні за яких умов:

  • не розробляти, не виробляти, не купувати, не накопичувати, не зберігати  хімічну зброю або не передавати її будь-кому
  • не застосовувати хімічну зброю
  • не проводити будь-яких   військових   підготовок до  застосування хімічної зброї
  • не допомагати, не заохочувати або не спонукати будь-кого до будь-якої  діяльності, яка забороняється державі-учасниці цією Конвенцією

Хто контролює виконання статей Конвенції? 

Контроль за дотриманням статей Конвенції покладено на Організацію із заборони хімічної зброї (створено у 1997 році). У структуру організації входять: конференція держав—учасників, виконавча рада і технічний секретаріат.

Якщо виникають ситуації щодо можливого недотримання Конвенції, держави-учасниці мають право вимагати створення спеціальної групи для проведення інспекції, яку призначає генеральний  директор технічного секретаріату організації. Для перевірки дотримання  положень Конвенції кожна держава-учасниця дозволяє технічному секретаріату проводити інспекцію. За результатами роблять заключну доповідь, яку розглядає виконавча рада. Після збирається Конференція з усіх держав-учасниць. 

Якщо виявлено порушення державою статей конвенції, Конференція може рекомендувати державам-учасницям вжити колективних заходів відповідно до міжнародного права.

В особливо серйозних випадках Конференція сповіщає про це Генеральну Асамблею Організації Об’єднаних Націй і Раду Безпеки ООН. 

У конвенції чітко вказано: кожна держава-учасниця зобов’язується не використовувати хімічні засоби боротьби з заворушеннями (тобто будь-які дії, що супроводжувалися насильством, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, що використовувалися як зброя), як засоби ведення війни. Проте, як бачимо, навіть доведення факту застосування хімічної зброї, як це передбачено Конвенцією про хімічну зброю, є досить непростим процесом і залежить насамперед від готовності держави-учасниці, яка використала зброю, співпрацювати.

Але в будь-якому разі докази використання хімічної зброї залишаються протягом певного часу на поверхнях, речах, предметах, на тілі ураженої особи. Людину, яка піддалась хімічній атаці, необхідно обстежити, зафіксувати наявність в організмі отрути та її вплив. Якщо постраждалий загинув, підтвердженням застосування може бути висновок судово-медичної експертизи. 

«росія порушує всі правила ведення війни, дератифікує конвенції, які прямо чи опосередковано накладають на неї міжнародні зобов’язання та можуть стати підставою притягнення до Гаазького трибуналу. Тепер закриває очі на підписану Конвенцію про заборону використання хімічної зброї. рф обрала політику ізоляціонізму, що проявляється, зокрема, у нехтуванні будь-яких норм міжнародного права. Проте все більше наближає себе до міжнародної відповідальності, на яку і заслуговує»,

коментує юристка кримінальної практики  Наталія Баранова
Read More

Зникла людина: що робити та куди звертатися?

Зникнення людей — один із трагічних, але супутніх наслідків війни. Щодня ми отримуємо інформацію про близьких чи знайомих, яких не можуть знайти. У такому випадку виникають доволі логічні запитання: як повідомити про зникнення людини та отримати підтвердження, що вона зникла безвісти, отримати соціальну допомогу та зрозуміти, що робити з майном цієї людини. 

Людина зникла

Якщо ваші рідні, знайомі та друзі довгий час не виходять на зв’язок, не поспішайте панікувати. На жаль, під час війни може трапитись різне — відсутній зв’язок, світло або людина вимушена переховуватися. 

Що потрібно зробити першочергово:

  1. Спробуйте зв’язатися з тими, хто перебував поруч з нею постійно. Це може бути будь-хто — сусіди, знайомі, друзі, родичі. 
  2. Перевірте інформацію про евакуаційні маршрути, що публікуються в офіційному телеграм-каналі міністерки з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірини Верещук. Можливо людина виїхала з небезпечного місця і не може повідомити про це. Спробуйте зв’язатися із нею пізніше. 
  3. Якщо встановити зв’язок так і не вдалось, повідомте про зникнення людини до уповноважених держорганів:
  • Національне бюро пошуку зниклих безвісти — на сайті або за номером 1648
  • Офіс Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини — зателефонуйте на гарячу лінію 0800-50-17-20 (цілодобово)
  • Міністерство внутрішніх справ — заповніть заявку на сайті.
  • Національна поліція України — зателефонуйте за номером 102 або на гарячу лінію 0800-50-02-02 (цілодобово)
  • Товариство Червоного Хреста України — зателефонуйте за номером +380 66 250 9957, +380 96 304 4375, +380 63 979 3830 або напишіть на пошту rfl@redcross.org.ua
  1. Повідомте про зникнення людини, через перевірені телеграм-канали та сайти для пошуку людей:
  1. Правильно сформулюйте повідомлення про пошук, щоб швидше знайти людину, для цього вкажіть:
  • паспортні дані зниклої людини
  • опишіть її зовнішність та всі можливі особливі прикмети (татуювання, одяг на момент зникнення, шрами, родимки та інші особливості зовнішності)
  • вкажіть додаткову інформацію, що допоможе у пошуках (номер мобільного телефону, номери автомобіля і т.д.)
  1. І ще раз, найголовніше — не панікуйте та зберігайте спокій. 

Також в Україні діє закон «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти», що регулює порядок надання людині статусу «зниклої безвісти», її розшук та відповідно соціальних гарантій членам її сім’ї.

Подання заяви та розшук

Насамперед, людина набуває статусу зниклої безвісти з моменту подання заявником заяви про такий факт та її розшук або за рішенням суду. Такий статус зберігається за нею до припинення розшуків. Якщо людина зникла  у зв’язку зі збройним конфліктом, воєнними діями, вона отримує статус зниклої за особливих обставин.

При цьому оголошення людини померлою не припиняє її розшук, поки не встановлять її місцеперебування чи місця поховання.

Іноземці, що перебувають в Україні на законних підставах, так само можуть набувати статусу зниклої безвісти.

Права та інтереси людини, зниклої безвісти, а також її майно захищаються до моменту припинення її розшуку або оголошення померлою.

Заяву про розшук безвісти зниклої людини подають до відповідного територіального органу Національної поліції. ЇЇ можуть подати родичі (батько, мати, син, дочка, брати та сестри та інші особи), представник військового формування (якщо людина була військовослужбовцем), органом державної влади, органом місцевого самоврядування, об’єднанням громадян або будь-якою іншою особою, якій стало відомо про зникнення.

Соціальні гарантії людини та сім’ї зниклої

Будь-яка людина має право знати про долю своїх родичів, які зникли безвісти. Це включає отримання достовірних відомостей про їхнє місцеперебування, обставини загибелі (смерті), місце поховання (якщо воно відоме), а також право отримати їх останки.

Члени сім’ї людини, яка зникла безвісти, мають право отримати пенсію через втрату годувальника, якщо це:

  • непрацездатні члени сім’ї, що перебували на її утриманні
  • діти — пенсія призначається незалежно від того, чи були вони в неї на утриманні
  • батьки і чоловік/дружина, які не були на її утриманні, якщо внаслідок зникнення вони втратили джерело засобів для існування

Право на отримання пенсії виникає через місяць з дня внесення інформації про безвісти зниклу особу до Єдиного реєстру досудових розслідувань

Пенсія виплачується членам сім’ї особи, зниклої безвісти, за весь час, протягом якого особа, зникла безвісти, зберігає цей правовий статус

Право на отримання пенсії через втрату годувальника припиняється з дня, наступного за днем внесення такої відмітки до Єдиного реєстру досудових розслідувань. При  цьому смерть особи, яка мала статус зниклої безвісти, чи визнання її померлою надає родичам право на звернення для отримання пенсії у зв’язку з втратою годувальника на загальних підставах, передбачених Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Над майном людини, зниклої безвісти, встановлюється опіка. Опікун управляє ним , а також виконує зобов’язання такої людини за рахунок цього майна (платить кредит, здає квартиру в оренду тощо). Опіку припиняє суд, визнавши особу безвісти відсутньою чи померлою.

Якщо обоє батьків дитини зникли безвісти, над нею встановлюють опіку/піклування. Це також стосується людей, які були на утриманні людини, зниклої безвісти.

За людиною, яка зникла безвісти, зберігаються місце роботи та посада, поки суд не оголосить її померлою. 

Якщо буде реальне підтвердження того, що людина, яка зникла безвісти за особливих обставин, померла, її родичам видадуть висновок про підтвердження обставин її смерті. Надалі вони можуть визнати людину померлою через суд.

«На жаль, ситуації коли люди зникають дуже часті у період війни. Але важливо зібратися і зробити все можливе для пошуку людини за допомогою громадськості та уповноважених органів. Це збільшить шанси знайти людину, визначити її офіційний статус, від якого залежить і захист осіб, що були наближені до зниклої людини»,

коментує помічник адвоката кримінальної практики Євгеній Скуратівський.
Read More

Право на захист під час розслідування в умовах воєнного стану

Верховна Рада розширила коло повноважень органів слідства та прокуратури під час досудового розслідування в умовах війни. Йдеться про можливість керівником органу прокуратури давати дозвіл на проведення окремих слідчих та процесуальних дій, якщо ці повноваження у визначені строки не може виконати слідчий суддя. 

Які права українців порушуються? 

Законодавство дозволяє обмежувати під час воєнного стану окремі конституційні права громадян. Визначальним є те, що у цей перелік не потрапляють: 

  • право на судове оскарження (ст. 55 Конституції України)
  • право знати свої права та обов’язки (ст. 57 Конституції України)
  • право на професійну правничу допомогу (ст. 59 Конституції України)
  • право особи на захист (ст. 63 Конституції України)

Нині можливості забезпечення таких прав частково проігноровано. Пояснюємо, про що йдеться. 

Як змінилася процедура? 

У ст. 615 КПК України (особливий режим досудового розслідування в умовах воєнного, надзвичайного стану або у районі проведення антитерористичної операції) визначено процедуру, за якої у виняткових випадках запобіжний захід підозрюваному у тяжких чи особливо тяжких злочинів може обирати не суд, а керівник органу прокуратури. Наприклад, людина скоює крадіжку в умовах воєнного стану, під час затримання чинить опір. У слідства є підстави вважати, що підозрюваний може ухилятися від слідства, а інтенсивність бойових дій, обмеження воєнного стану та віддаленість суду не дозволять у відведений строк забезпечити розгляд клопотання про обрання запобіжного заходу). 

При цьому участь підозрюваного або його адвоката під час вирішення цього питання не передбачена. Тобто людина позбавлена можливості скористатися послугами захисника, отримати доступ до матеріалів кримінального провадження, надати пояснення та докази підтвердження своєї позиції у справі.

Рішення керівника прокуратури можна оскаржити в суді у межах територіальної юрисдикції якого скоєно злочин (після забезпечення його функціонування в іншій місцевості або найбільш територіально наближеним до нього судом).

Як змінилася підсудність справ?

Навіть під час війни правосуддя в Україні здійснюють лише суди. А визначена процедура та принципи судового розгляду кожної з справ не можуть змінюватися. 

Через воєнні дії в України робота судів в багатьох містах обмежена. У такому випадку, якщо суди не можуть здійснювати судочинство, законодавство дозволяє змінити територіальну підсудність справ, що розглядаються в цих судах, або змінити їхнє розташування.

На сайті Верховного Суду визначено території, де не здійснюється правосуддя судами загальної юрисдикції та підсудність яких змінена (тобто перенесена до судів у безпечних регіонах). 

Як це працює на практиці?

Іноді виникають ситуації, коли офіційного рішення про припинення роботи суду не було, однак по факту він не працює (наприклад, окремі суди в Києві та області). 

Це означає, що рішення ухвалив керівник прокуратури на основі ст. 615 КПК України, але формально воно не відповідає вимогам закону, бо клопотання має розглянути суд.  Однак і оскаржити рішення керівника прокуратури не можна доти, доки не буде ухвалено рішення про зміну підсудності або фактичне відновлення роботи суду.

Через бойові дії на певних територіях неможливо забезпечити судовий контроль та оскарження рішень слідчого чи прокурора. Це порушує права сторін у кримінальному провадженні і може призвести до зловживань правами з боку сторони обвинувачення.

Окремим ускладненням у забезпеченні прав є обмеження на особисті побачення з особою, що перебуває під вартою, зокрема, її адвокатом. Це обмежує комунікацію та позбавляє можливості реалізовувати не тільки її процесуальні права як сторони кримінального провадження. У випадку, наприклад, бійки у СІЗО чи порушень з боку адміністрації, людина втрачає можливість оперативно отримати допомогу від медиків чи захисника. 

У таких умовах отримати оперативну інформацію про стан підзахисного та умови утримання його під вартою майже неможливо. Відповідно й ускладнюється можливість надати правову допомогу. Бо офіційні звернення розглядають довго та подекуди безрезультатно. 

Чому це важливо? 

У таких обставинах виникає ситуація, коли людина може залишитись під вартою на невизначений час без можливості оскаржити таке рішення. Без дієвого судового контролю шанси оскаржити рішення органу слідства та самостійний збір доказів адвокатом значно зменшуються.

Нині нардепи продовжують адаптувати кримінальне процесуальне законодавство до вимог воєнного часу. Зокрема, опрацьовують законопроєкти щодо вдосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах війни та щодо дотримання строків кримінального провадження (про це ми напишемо у наших наступних матеріалах). 

Попри все, більшість пропонованих норм не вирішують протиріч у потребі забезпечити права всіх учасників провадження. А навпаки розширюють повноваження прокурорів та та суттєво обмежують права кожного на професійну правничу допомогу, вільний вибір адвоката та обмежують роль адвоката як учасника кримінального провадження. 

«Функціонування судової та правоохоронної системи є важливими складовими в умовах воєнного часу. Законодавчі зміни мають комплексно адаптувати процедури для збереження балансу між потребами сьогодення та забезпеченням конституційних прав кожної людини. Своєчасне забезпечення цього принципу убезпечить від можливих майбутніх порушень та сприятиме виконанню завдань кримінального судочинства», —

зазначив адвокат кримінальної практики Артем Облетов

Про посилення відповідальності за мародерство, диверсії і держзраду читайте тут .

Про адаптації кримінального законодавства до вимог війни читайте тут .  

Записатися на консультацію можна через:

  • офіційний e-mail office@millerlawfirm.ua
  • сайт https://millerlawfirm.ua (кнопка «залишити запит» праворуч вгорі сторінки)
  • Facebook
  • за телефоном +380 (67) 538 45 38
Read More

Дійти до Гааги за верховенством права: як змусити росію поплатитися за злочини в Україні? 

Щодня в Україні фіксують воєнні злочини з боку російських військових. Буча, Ірпінь, Гостомель — свідчення нелюдської жорстокості окупантів та повного нехтування законами війни. А ми ще не бачили міста, які нині перебувають у тимчасовій окупації. І головна місія нашого покоління — допомогти знайти і покарати кожного. Кожного причетного до геноциду українців. 

Природно, що ми бажаємо всім, хто віддавав та виконував злочинні накази, смерті. Але перед цим надважливо, щоб винні постали перед міжнародним трибуналом. 

Хто може карати за воєнні злочини?

Головне місце серед інституцій, які мають можливість притягнути до відповідальності за геноцид, військові злочини та інші порушення міжнародного гуманітарного права — Міжнародний кримінальний суд. 

Міжнародний кримінальний суд (не плутати з Міжнародним судом ООН), як його ще називають Гаазький трибунал, розпочав роботу 2002 року на підставі Римського статуту. Це постійно діюча інституція, уповноважена розслідувати геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та інші порушення міжнародного гуманітарного права. 

Римський статут є основою правової діяльності МКС, прийнятий у 1998 році і вже за 4 роки набрав чинності. Його підписало понад 150 країн, серед яких і Україна, але так його і не ратифікувала. Однак це не порушує наше право на звернення до Гааги з проханням розслідувати найбільш тяжкі злочини, скоєні в Україні. 

Ми вже двічі використовували свою прерогативу юридичного визнання юрисдикції Гаазького суду та дії Римського статуту. Вперше щодо подій на Майдані незалежності, вдруге щодо злочинів, вчинених на Донбасі та в Криму. 

Сама преамбула Статуту вказує на стурбованість країн-учасниць подіями ХХ століття, коли мільйони дітей, жінок і чоловіків стали жертвами неймовірних злочинів, що глибоко потрясли совість людства. Держави визнали, що ці найтяжчі злочини загрожують загальному миру, безпеці та благополуччю. Таке не повинно залишатися безкарним і що їхнє дієве переслідування має бути забезпечено як заходами на національному рівні, так і міжнародним співробітництвом. 

Тому сповнені рішучості покласти край безкарності осіб, які вчиняють такі злочини та сприяти попередженню подібних, заснували Міжнародний кримінальний суд. Перед МКС немає імунітетів та строку давності злочинів. 

На що розповсюджується юрисдикція суду?

  • злочини геноциду
  • злочини проти людяності
  • воєнні злочини
  • злочин агресії

Під «геноцидом» розуміють дії, що здійснюють з наміром знищити будь-яку національну, етнічну, расову або релігійну групу, зокрема:

  • вбивство членів такої групи
  • заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу
  • навмисне створення таких життєвих умов, які розраховані на фізичне знищення

Під «злочинами проти людяності» розуміють діяння, які здійснюють у межах широкомасштабного або систематичного нападу на будь-яких цивільних осіб, якщо такий напад відбувається свідомо, зокрема:

  • вбивство
  • винищування
  • поневолення
  • депортація чи насильницьке переміщення населення
  • ув’язнення або інше жорстоке фізичне позбавлення свободи
  • тортури
  • згвалтування, звернення до сексуального рабства, будь-які інші форми сексуального насильства

«Воєнні злочини» означають серйозні порушення Женевських конвенцій від 1949 року, а саме:  

  • умисне вбивство 
  • катування або нелюдське поводження 
  • умисне заподіяння сильних страждань чи серйозних тілесних ушкоджень чи шкоди здоров’ю 
  • незаконне, безглузде та великомасштабне знищення та присвоєння майна, не викликане військовою необхідністю
  • незаконна депортація, переміщення чи незаконне позбавлення волі
  • взяття заручників

Інші серйозні порушення законів та звичаїв, що застосовуються у міжнародних збройних конфліктах, а саме:

  • навмисні напади на цивільне населення або окремих цивільних осіб, які не беруть участі у військових діях
  • умисні напади на цивільні об’єкти, які не є військовими цілями
  • умисне завдання ударів по персоналу, об’єктах, підрозділам або транспортним засобам, задіяним у наданні гуманітарної допомоги 
  • умисне вчинення нападу, коли відомо, що він стане причиною випадкової загибелі або каліцтва цивільних 
  • умисне завдання ударів по школах, церквах, госпіталях, історичних пам’ятниках тощо та місцях, де перебувають хворі і поранені
  • примус громадян до участі у військових діях проти їхньої власної країни
  • застосування отрути або отруєної зброї
  • застосування куль, які легко розриваються або сплющуються в тілі людини
  • застосування зброї, боєприпасів та техніки, а також методів ведення війни такого характеру, що викликають надмірні пошкодження або непотрібні страждання 
  • згвалтування, звернення до сексуального рабства та будь-які інші види сексуального насильства, що також є грубим порушенням Женевських конвенцій
  • умисне вчинення дій, що наражають цивільне населення на голод, як спосіб ведення війни 

«Злочини агресії» — це планування, підготовка, ініціювання або здійснення особою, яка може керувати або контролювати політичні або військові дії держави, акту агресії, який у силу свого характеру, серйозності і масштабів є грубим порушенням Статуту ООН. Це визначення з’явилося у Римському статуті лише у 2010 році. Попри те, що ст. 5 Статуту (злочини, що підпадають під юрисдикцію суду) передбачала розслідування злочинної агресії, норма не діяла через відсутність її юридичного визначення. 

Акт агресії означає застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави, або яким-небудь іншим способом, що суперечить Статуту ООН. 

До таких злочинів відносять:

  • вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої, будь-яка військова окупація чи силова анексія території 
  • бомбардування території іншої держави або застосування будь-якої зброї проти території іншої держави
  • блокада портів або берегів держави збройними силами 
  • напад на сухопутні, морські чи повітряні сили
  • застосування збройних сил однієї держави, що перебувають на території іншої за згодою з приймаючою державою 
  • використання території держави для здійснення акту агресії проти третьої держави
  • засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців для збройного нападу на іншу державу

Ще 1974 року в резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної асамблеї ООН було вказано: «Жодні міркування, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, неспроможні служити виправданням агресії. Агресивна війна є злочином проти міжнародного світу. Жодне територіальне придбання або особлива вигода, отримані внаслідок агресії, не є і не можуть бути визнані законними»

Як працює суд?

З початку повномасштабної війни в Україні, до Гаазького трибуналу звернулося 39 країн із проханням розслідувати злочини, вчинені рф. Рішення про початок розслідування анонсував прокурор Гаазького суду Карім Хан ще 28 лютого. Він самостійно ініціював розслідування вчинених окупантами злочинів проти людства та воєнних злочинів. 

Ба більше, вже почався процес збору доказів, Карім Хан сам приїздив до України. Активно допомагають у процесі збору доказової бази і українські правоохоронці. Офіс Генпрокурора, Нацполіція фіксують вчинені злочини, щоб пришвидшити процес у МКС та використати ці докази у подальшому для національних судових процесів.

Після того, як прокурор вирішить, що підстав для розслідування достатньо, він звертається за санкцією до Палати попереднього провадження. Далі Палата, за заявою прокурора, може видати ордер на арешт особи, якщо достатньо доказів та підстав вважати, що вона вчинила злочин. Після надання особи у розпорядження Гаазького трибуналу, добровільної явки або на підставі наказу про явку Палата проводить слухання щодо питання про затвердження звинувачень у присутності прокурора та обвинуваченого. Проте,слухання може відбутися і без обвинуваченого, щоб затвердити звинувачення, на підставі яких Прокурор має намір домагатися проведення судового розгляду.

Слухання про затвердження звинувачень без обвинуваченого можуть провести, якщо:

  • він відмовився від свого права бути присутнім на слуханні
  • він ховається або неможливо встановити його місцезнаходження

Щодо самого судового розгляду, який здійснює Судова палата, то тут потрібна присутність обвинуваченого.

До відповідальності Гаазький трибунал може притягнути, серед іншого тих, хто:

  • вчиняє злочини 
  • наказує, підбурює чи спонукає вчинити злочин
  • допомагає, підбурює або якимось іншим чином сприяє його вчинення, включаючи надання коштів на його вчинення 
  • щодо злочину геноциду, прямо та публічно підбурює інших до здійснення геноциду

Для трибуналу немає значення посада особи. Рівноцінно до відповідальності можуть бути притягнуті, як глави держав чи уряду, члени уряду чи парламенту, військові командири та воєначальники. 

Так, до відповідальності можливо притягнути президента рф путіна, міністра закордонних справ рф лаврова, міноборони шойгу, президента білорусі лукашенка та інших.  

Той факт, що злочин, який підпадає під юрисдикцію Гаазького трибуналу вчинено особою за наказом уряду, начальника, не звільняє її від кримінальної відповідальності. 

Суд може призначити одне з таких видів покарання:

  • позбавлення волі на певний термін, що не перевищує 30 років
  • довічне позбавлення волі

 Також суд може призначити: 

  • штраф
  • конфіскацію доходів, майна та активів, отриманих внаслідок злочину

Відбувати покарання засуджений може у призначеній судом державі, із переліку тих, які готові забезпечити виконання покарання. 

Відшкодування збитків

Суд ухвалює рішення щодо відшкодування потерпілим, включаючи реституцію, компенсацію та реабілітацію. Суд може у своєму рішенні визначити розмір шкоди та збитків. Також, має право винести ухвалу про виплати суми у порядку відшкодування збитків до Цільового фонду.

Історія міжнародних трибуналів: чи домоглися країни правосуддя?

Нюрнберзький процес 

Першим і безпрецедентним став Нюрнберзький процес, який слухали у Міжнародному військовому трибуналі.

Процес розпочався 1945 року в Палаці правосуддя міста Нюрнберга над колишніми посадовцями нацистської Німеччини. Міжнародний військовий трибунал став тим судовим органом, що наділений повноваженнями притягнути до кримінальної відповідальності головних військових злочинців — політиків та військових гітлерівської Німеччини.

Над створенням трибуналу та розробкою його статуту працювала країни-переможниці Другої світової: Америка, Британія, Франція та радянський союз. До речі, головним представником сторони обвинувачення від срср став українець (виходець з Чернігівської області) Роман Руденко, генеральний прокурор УРСР.

Під час судового засідання, у якості доказу було продемонстровано фільм про нацистські концентраційні табори. Цей матеріал було відзнято під час звільнення. Реакція присутніх була відверто приголомшливою, адже важко уявити, що такі жахіття можуть відбуватися насправді.

На лаві підсудних повстали злочинці, серед яких начальник штабу Верховного головнокомандування військовими силами Німеччини, міністр внутрішніх справ, міністр зовнішніх справ Німеччини, головнокомандувач військово-повітряними силами, міністр озброєнь, керівник відділу друку і радіо у міністерстві пропаганди та інші. Їх звинуватили у злочинах проти людяності, миру, військових та інших. 

За вбивства мирного населення, жорстоке поводження з цивільними та військовополоненими, взяття в рабство, зруйнування міст, вторгнення в інші країни, та багато інших нелюдських безжальних злочинів, було покарано прибічників гітлера. 

Винних засудили до смертної кари, довічного або тюремного ув’язнення від 10 до 20 років.

Судові процеси над іншими військовими злочинцями, які не відносились до верхівки нацистської Німеччини продовжувались ще до 50-х років минулого століття. Загалом засуджено 177 осіб, серед яких були і лікарі, і члени айнзатцгруп (розвідувально-військових частин, створених німецьким нацистським керівництвом для ліквідації населення, знищення військовополонених на окупованих територіях).

Вперше в історії до кримінальної відповідальності притягнуто не лише виконавців, а й значну кількість верхівки, яка видавала протиправні накази. 

Токійський процес

1946 року створено Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу у Токіо.

Дуглас Макартур, командувач військами США на Далекому Сході видав прокламацію, якою наказав створити спеціальний військовий трибунал. Тоді було розроблено статут, за аналогією Нюрнберзького. У документі прописали злочини, які розглядатиме трибунал та як він працюватиме.

Обвинувачення висунули за масові вбивства, злочини проти звичаїв війни, людяності та миру на Далекому Сході. На лаві підсудних опинилися головні японські злочинці: генерали, прем’єр-міністри Японії, міністри, воєначальники та посли.

Токійський процес завершився у 1948 році, за цей час було винесено смертні вироки, довічне позбавлення волі та менші тюремні сроки для високопосадовців та військових Японії.

За теренами Японії також було влаштовано інші трибунали, якими визнано винними приблизно 5 тис. військовослужбовців-японців. Частину з них засудили до смертної кари.

Польський національний трибунал 

1946 року також створено Польський національний трибунал. Спеціальний суд займався злочинами нацистів та зрадників Польщі. Серед засуджених були і працівники Аушвіца та командувач концентраційного табору Плашув.

Післявоєнні міжнародні судові інституції створили прецеденти, за якими злочини проти миру, людяності, геноцид та інші страшні діяння повинні бути покарані. Так, в 1948 році Організація Об’єднаних Націй прийняла Конвенцію про запобігання геноциду та покарання за нього.

Трибунал для колишньої Югославії

1993 року Рада Безпеки ООН за ініціативи Франції, створила Міжнародний трибунал для колишньої Югославії.

Приголомшливі злочини, вчинені проти мирного населення Хорватії, Боснії і Герцеговини стали підставою створення спеціального органу, який був би уповноважений їх розслідувати. 

Югославський трибунал не був типовим для того часу, адже мав мандат Ради безпеки ООН. Орган займався розслідуванням порушення Женевської конвенції, інших норм міжнародного права (злочинами проти людства, миру та геноциду), що відбувалися у колишній Югославії під час воєн 1991-2001 років. Зокрема, проти масових убивств, тортур, примусової депортації, руйнування міст, застосування отруйних речовин.

Трибунал тривав 24 роки, за цей час було висунуто обвинувачення 161 особі, засуджено 90 злочинців. Максимальним покаранням було довічне ув’язнення.

Важливо відмітити, що тут вже не вдавались до такого виду покарання, як смертна кара.

До відповідальності Міжнародним військовим трибуналом було притягнуто колишнього президента Югославії Слободана Мілошевича і колишнього віце-президента Сербії Воїслав Шешель, президента Республіки сербської в Боснії і Герцеговині Радована Караджича.

Трибунал для Руанди 

1994 року на підставі резолюції Ради Безпеки ООН створено Міжнародний трибунал щодо Руанди. Суд займався справами, пов’язаними з геноцидом, який скоїли у Руанді та іншими порушеннями міжнародного гуманітарного права. Вважається, що цей суд найбільше в історії виніс вироків у справах проти геноциду.

Тимчасовий уряд, який прийшов 1994 року до влади африканської країни, за 100 днів знищив від 800 тис. до 1 млн людей. На цій підставі створили близько 12 тис. судів, серед яких і Міжнародний трибунал, які розглянули більше 1 млн справ. Сам Міжнародний військовий трибунал займався злочинами, вчиненими верхівкою тодішньої влади Руанди, міністрами, іншими урядовцями, політиками, бізнесменами та керівниками ЗМІ.

Трибунал займався розглядом справ до 2015 року та виніс 95 вироків. 

Спочатку Нюрнберзький процес та Токійський трибунал, потім Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії та Руанди стали підставами для формування єдиної міжнародної системи, яка могла б розслідувати подібні злочини та виносити обвинувальні вироки. Такою інституцією став Міжнародний кримінальний суд. 

«Попри те, що росія не є учасницею Римського статуту з 2016 року, це не зупинило Гаазький трибунал у намірі розслідування злочинів  окупантів та притягнення рф до відповідальності. Проте, не варто виключати варіант створення окремого військового трибуналу. Це вже робили раніше на підставі резолюції Ради Безпеки ООН. Чи не накладе на такі спроби вето росія, яка поки що є членом Ради Безпеки? Ймовірно, що так. Можливо ми дочекаємося, що росію виключать з Радбезу. А можливо буде створено спеціальний суд на підставі резолюції Генасамблеї ООН, як зробили 2006 року на прикладі Камбоджі. Що стосується посадовців нижчого рангу чи звичайних військових, безумовно Гаазький трибунал, зважаючи на свої обмежені ресурси, не зможе охопити такий спектр злочинців. Проте, в цьому зможуть допомогти українські національні суди, та за потреби наші міжнародні партнери. Такі розслідування розпочали Франція, Німеччина, Польща, Словаччина, Норвегія та інші країни», 

коментує юристка кримінальної практики Наталія Баранова.  

Прочитати про міжнародне гуманітарне право, порушення Гаазької та Женевської конвенцій можна

Надсилати інформацію про воєнні злочини, скоєні росією, можна на e-mail: otp.informationdesk@icc-cpi.int

А також за допомогою платформи warcrimes.gov.ua та tribunal.in.ua

Read More

Клуб вигнанців: чому росія має бути у чорному списку FATF?

Вигнати росію з FATF, як державу, що фінансує тероризм. Україна вимагає від країни-членів організації негайно виключити рф із консорціуму та внести її до чорного списку. 

Що це за організація? 

Назва FATF (Financial Action Task Force on Money Laundering) розшифровується як Група розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей. Це міжурядова організація, мета якої розвивати та впроваджувати світові стандарти протидії відмиванню грошей та фінансування тероризму. 

Служба фінансового моніторингу України неодноразово направляла до FATF листи з пропозицією виключити росію з членів FATF та внести її до чорного списку організації як «юрисдикцію високого ризику». Аналогічні заклики до FATF направляли Міністерство закордонних справ та Верховна Рада України.

Служба Фінмоніторингу закликала підписати петицію з відповідними закликами до FATF . 

Завданням боротьби з відмиванням грошей є:

  • запобігати легалізації грошей, здобутих злочинним шляхом
  • фінансуванню тероризму

Росія — держава-терорист. Вона розв’язує агресивні війни, використовує заборонені способи ведення війни, тероризує та вбиває мирне населення, атакує лікарні та житлові масиви, займається репресіями та переслідуваннями на своїй території, створює фейкові республіки в сусідніх державах.

Очевидно за своїм визначенням вона давно провалила боротьбу з фінансуванням тероризму, а її механізми протидії цьому явищу не працюють. Бо вона ініціатор та виконавець усіх цих явищ. 

У чому суть такої ідеї і навіщо це? 

FATF регулярно моніторить стан боротьби з відмиванням грошей/боротьбу з фінансуванням тероризму в різних юрисдикціях. Виявляє країни зі стратегічними недоліками в цій сфері і дає рекомендації щодо виправлення ситуації. 

Також FATF публікує списки юрисдикцій, до яких фінансовим інституціям рекомендує застосовувати посилені заходи обачності — тобто ті країни, де стан боротьби з брудними грошима катастрофічний. Це і є чорний список. Там зараз всього дві країни — Північна Корея та Іран.

Що це означає простими словами? 

Включення в цей список — індикатор того, що країнам і тамтешньому бізнесу не варто довіряти та інвестувати в нього. 

Це означає, що будь-яку транзакцію з представниками цієї країни банк має перевіряти врай скрупульозно: отримувати підтвердження походження грошей, походження статків клієнта, цілей розрахунків тощо. А краще просто відмовитися обслуговувати таку транзакцію, з урахуванням неприйнятно високого ризику відмивання грошей чи фінансування тероризму. Те ж саме стосується не тільки банків, а й, наприклад, інвесторів.

Як включення росії до чорного списку допоможе Україні? 

Це ще один крок до економічної ізоляції росії. Чорний список хоч і не є санкційним заходом, але вкрай обмежує можливості для міжнародних розрахунків чи залучення коштів з-за кордону.

Щодо виключення з FATF, логіка проста — держава-терорист просто не повинна впливати на формування політики в сфері протидії відмиванню грошей.
«Сподіваємося, що у  FATF прислухаються до закликів України, оскільки це одна з найвпливовіших міжнародних організацій у сфері протидії фінансуванню тероризму. Поки що вона реагує лише обережними заявами. На фоні того, що світ побачив в Київській області варто ще раз нагадати, що з державами-терористами, варто поводитися як з терористами»,

коментує старша адвокатка Ольга Веретільник.
Read More