Бізнес в Україні сьогодні стикається з подвійним викликом: необхідністю працювати прозоро й уникати надмірного тиску з боку правоохоронців. А тепер до цього додаються ще й революційні зміни в законодавстві.
Наші юристи, зокрема партнер і керівник практики White-Collar Crime, комплаєнсу та розслідувань Артем Крикун-Труш, на запрошення робочої групи брали активну участь у розробці Закону №11443. Завдяки нашій роботі разом із іншими експертами з комплаєнсу нам вдалося усунути значні ризики для бізнесу. Проте, навіть у фінальній редакції, закон залишає недоброчесним правоохоронцям певні інструменти, які можна використати для тиску на бізнес.
Чому це важливо?
25 грудня Президент України вже підписав цей закон, який відсьогодні набрав чинності та змінює правила відповідальності бізнесу за корупцію та робить українське законодавство ближчим до міжнародних стандартів. Але разом з цим з’являються нові виклики, які кожна компанія повинна врахувати вже сьогодні.
ТОП-5 головних змін, які торкнуться вашого бізнесу:
Що саме змінює новий закон і чому він може суттєво вплинути на кожну компанію?
Компанія відповідає навіть без вини конкретної особи
Тепер компанію можуть притягнути до відповідальності за корупційне порушення, навіть якщо провину конкретної особи не доведено. Достатньо того, що порушення сталося через недостатній контроль чи недотримання антикорупційних правил.
Закон поширюється на нерезидентів
Якщо іноземна компанія має представництво чи філію в Україні, вона також підпадає під нові правила. Наприклад, міжнародний бізнес можна притягнути до відповідальності, якщо український офіс допустить корупційне правопорушення.
Штрафи, які болять
Максимальні штрафи зросли до близько 127,5 млн гривень (це більше 3 млн доларів). Це сигнал для бізнесу про необхідність інвестувати в антикорупційні програми, навчання співробітників та контроль процесів.
Обмеження діяльності ще до суду
Компанії можуть тимчасово заборонити брати участь у державних тендерах, змінювати статутні документи чи користуватися ліцензіями навіть без остаточного судового рішення по суті справи.
Антикорупційний комплаєнс стає обов’язковим
Кожна компанія тепер повинна мати антикорупційні програми, проводити навчання персоналу та внутрішні аудити. При чому не для галочки, а реальні й ефективні. Відсутність цих заходів може призвести до серйозних наслідків.
Чому це має значення для вашого бізнесу?
Нові правила — це не лише виклик, а й можливість для тих, хто прагне розвивати сталий і прозорий бізнес. Однак нехтування цими вимогами може обійтися надто дорого для бізнесу.
Ми готові допомогти:
• Провести аудит ваших корупційних ризиків відповідно до нового законодавства.
• Розробити чи вдосконалити ваші антикорупційні програми та внутрішні політики.
• Людською мовою та інтерактивно навчити команду, як уникати порушень і захищати компанію.
Що далі?
Президент уже підписав закон, і перші зміни запрацюють найближчим часом. Ми уважно відстежуємо всі деталі й незабаром детально розповімо, як кожна конкретна зміна вплине на бізнес.
Слідкуйте за нашими оновленнями, щоб не пропустити важливу інформацію. А якщо вам потрібна консультація вже зараз — звертайтеся до наших експертів. Ми допоможемо адаптувати ваш бізнес до нових правил і мінімізувати ризики.
Update: Через технічні збої результати голосування анульовані, а нове голосування відбудеться 7 січня 2025 року з 09:00 до 21:00 за тим же посиланням. Офіційна заява Міністерства оборони України – за посиланням.
26 грудня з 09.00 до 21:00 відбудеться онлайн-голосування за новий склад Громадської антикорупційної ради (ГАР) при Міністерстві оборони України.
Громадська антикорупційна рада (ГАР) – це орган, який допомагає боротися з корупцією у Міністерстві оборони. До нього входять представники громадськості. Вони стежать за прозорістю роботи, дають рекомендації та впроваджують антикорупційні реформи.
Серед кандидатів до складу ГАР — Анна Калинчук, адвокатка практики WCC, комплаєнсу та розслідувань Miller Law Firm, правозахисниця та експертка у сфері захисту прав людини.
Кар’єра та досвід Анни Калинчук:
працювала у неурядових організаціях у проєктах оборонної сфери,
є членкинею Громадського люстраційного комітету,
була секретаркою Ради громадського контролю НАБУ IV скликання,
очолювала департамент люстрації Міністерства юстиції України як в.о. директора
веде PRO BONO суспільно важливі кейси, зокрема: представляє інтереси потерпілих у справі про напад на Катерину Гандзюк, а також у справі Кагарлику проти поліцейського насилля та зловживання владою та захищає військових у кримінальних справах.
Анна є представницею від Фундації DEJURE, яка підтримує реформи та розвиток правової системи України.
Умови голосування:
Взяти участь можуть усі громадяни України. Для цього треба пройти ідентифікацію через портал Дія
Голосування відкрито 26 грудня з 9:00 до 21:00
Підтримайте Анну Калинчук (номер 34 у переліку)
Читати деталі про кандидатів та проголосувати можна за посиланням: https://rgk.vote.mod.gov.ua
Міністерство оборони України оголосить результати виборів упродовж п’яти робочих днів після завершення голосування. До нового складу ГАР МОУ увійдуть 15 кандидатів із найбільшою кількістю голосів.
Упродовж двох років вони допомагатимуть боротися з корупційними ризиками у роботі Міноборони. Разом зробимо роботу Міноборони прозорішою.
За результатами нагородження Всеукраїнського конкурсу «Адвокат року» від Асоціації адвокатів України наша команда отримала відзнаки у профільних для компанії практиках:
Антирейдерська практика
Каріна Панченко
Альона Боднар
Антикорупційна практика
Артем Крикун-Труш
Інвестиції
Каріна Панченко
White-Collar crime
В’ячеслав Коломійчук
Крім того, вся команда отримала подяку за внесок у розвиток адвокатської спільноти.
Ці відзнаки підтверджують наш високий професіоналізм та ефективні підходи до захисту інтересів клієнтів та відданість справі.
Дякуємо нашим клієнтам за довіру — вона надихає нас рухатися вперед.
Виступ Артема Крикун-Труш, адвоката, партнера і керівника практики White-Collar Crime, комплаєнсу та розслідувань Miller Law Firm, на JustConf2024
Що є в кримінальній юстиції, але чого ми часто не бачимо?
Це загадка, з якої я розпочав свій виступ на JustConf2024. Відповідь проста, але водночас складна — людяність. Тож сьогодні я хочу поговорити саме про неї: що це таке, чому вона важлива та як зробити, щоб людяності в нашій системі стало більше.
Людяність: фундаментальний принцип, який ми забуваємо
Людяність — це не нове поняття, яке потрібно впроваджувати в кримінальну юстицію. Це те, на чому вона повинна базуватися. Відкрийте статтю 8 Кримінального процесуального кодексу України, де чітко сказано: “Людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями”.
Тобто людина має бути в центрі рішень кожного слідчого, прокурора, судді. Але чи це так у реальному житті? Часто ми бачимо зовсім інше: пріоритети зміщуються в бік державних інтересів, статистики, показників.
Що відбувається, коли немає людяності?
Слідчий
Коли слідчого цікавлять лише показники, а не людина, виникають фабрикації доказів, тиск на свідків, підкидання речових доказів. Найгірші приклади цього — катування та насильство. Згадайте справу Кагарлика. До чого це призводить? До недовіри до органів правопорядку. Люди сприймають поліцію як загрозу, а не захист.
Прокурор
Прокурор має бути процесуальним керівником і захисником закону, але без людяності він стає статистом, який лише ставить підписи. Часто прокурор боїться закрити необґрунтовану справу або протистояти слідчому через тиск з боку керівництва. У результаті порушується довіра до прокуратури, і люди навіть не намагаються звертатися туди зі скаргами.
Адвокат
Адвокат без людяності бачить у клієнті лише “мішок з грошима”. Це призводить до відсутності емпатії, довіри, неефективних дій, спрямованих лише на отримання вигоди. Але адвокат має бути тим, хто дивиться на клієнта з розумінням і допомагає пробивати стіни заради справедливості.
Суддя
Нелюдяний суддя — це катастрофа. Замість бути арбітром, він стає другим прокурором, ігноруючи порушення, недоліки розслідування, навіть очевидну фабрикацію доказів. Це підриває довіру до всієї системи правосуддя.
Чому людяність — це професійність?
Людяність — це не про слабкість. Це про відповідальність і професійність. Вона запобігає свавіллю, захищає права людини і робить нас усіх ефективнішими. Коли людина в центрі, зростає довіра до системи, з’являється шанс на справедливий суд, якого всі ми заслуговуємо.
Як змінити підхід?
Я закликаю кожного: перед тим, як ухвалити рішення, зупиніться на кілька секунд і спитайте себе:
– Чи я практикую людяність у цій справі?
– Що мною рухає?
Лише так ми зможемо змінити систему і повернути довіру до кримінальної юстиції. Людяність — це те, що робить нас справжніми професіоналами та людьми водночас.
Відеозапис виступу Артема можна подивитися на YouTube каналі JustTalk.
Ми пишаємося, що отримали цю престижну нагороду на церемонії PLS Top Teams 2024 під час XI Міжнародного форуму просування юридичних послуг, який організувало видавництво «Юридична практика».
Наші PRO BONO кейси — це про захист та справедливість для сильних:
Сприяння розслідуванню смерті військовослужбовця: ми працюємо, щоб відновити справедливість для його матері.
Захист репутації військовослужбовиці Аліни Михайлової: ми домоглися спростування недостовірної інформації, яка підривала її честь та гідність.
Допомога матері загиблого військового: завдяки нашій підтримці вона змогла отримати належні виплати через суд.
Захист волонтерів від незаконних звинувачень: ми не дозволили слідчим зловживанням зруйнувати їхні життя та репутацію.
Представництво ветерана АТО, який викрив хабарництво лікарів.
Захист родин жертв терористичного нападу: ми стоїмо поруч із сім’ями військового і ветерана, забезпечуючи їхній голос у суді.
Ми віримо: захист прав військових та волонтерів — це фундамент довіри, безпеки та справедливості в нашій країні.
Ця нагорода — це результат щоденної наполегливої праці нашої команди, яка захищає тих, хто захищає нас.
Дякуємо професійній спільноті за визнання нашої роботи!
Дотримання розумних строків — ключовий чинник для забезпечення прав підозрюваних та обвинувачених. Жодне кримінальне провадження не має тривати настільки довго, щоб об’єктивний спостерігач міг визнати таку тривалість невиправданою затримкою.
Вʼячеслав Коломійчук та Владислав Михайличенко, Miller Law Firm для Just Talk
Оскарження недотримання розумних строків за статтею 308 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК України) — той інструмент, за допомогою якого сторона захисту теоретично може вказати стороні обвинувачення більш прискіпливо ставитися до питання процесуальних строків у кримінальних провадженнях.
Однак на практиці цей механізм не працює та ніколи не працював. Чому так? Розберемося в цій статті.
Строки, строки, строки: чому знову вони?
За новою редакцією КПК України від 08.12.2023 року строки під час досудового розслідування починають обраховуватися з моменту повідомлення особи про підозру. Спочатку органу досудового розслідування надається 2 місяці, але за певних обставин цей строк можна продовжити до 12 місяців. Якщо і в цей строк сторона обвинувачення не встигає завершити досудове розслідування, строки закінчуються, не підлягають поновленню, а кримінальне провадження потрібно закрити.
При цьому орган досудового розслідування також наділений правом зупиняти досудове розслідування з тих чи інших підстав.
Однак нерідко трапляється, що досудове розслідування залишається зупиненим довше, ніж у ньому щось відбувалося.
Що зробив законодавець?
Щоб таке траплялося рідше, законодавець запровадив інститут оскарження недотримання розумних строків.
У теорії це неймовірний інститут: прокурор вищого рівня має розглянути цю скаргу і, якщо справді порушено принцип розумності строків досудового розслідування, надати відповідні «вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень».
На практиці виникає риторичне питання: чи захочуть прокурори вказувати на недоліки в діяльності своїх колег? Звичайно, ні.
Тому постає необхідність у судовому контролі. Слідчі судді натомість обмежені у своїй діяльності та не можуть втручатися в дискрецію прокурорів і відповідно зобов’язувати їх робити те, що ті мають робити «виключно за власної волі».
Виняток із правил
Ми проаналізували практику Вищого антикорупційного суду (далі — ВАКС) та знайшли п’ять ухвал слідчих суддів, які є винятком із вищезазначеного правила. У них слідчі судді частково задовольняли скарги сторони захисту й зобов’язували прокурорів вищого рівня надати уповноваженому прокурору «обов’язкові до виконання вказівки щодо строків вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень».
В ухвалі від 12.10.2021 у справі № 991/6437/21[1] слідча суддя зобов’язала прокурора вищого рівня надати відповідні вказівки уповноваженому прокурору через те, що «матеріали скарги також не містять жодних відомостей в підтвердження цих обставин, а прокурором не надано слідчому судді жодних даних про вжиття якихось дій після 2015 року з метою дотримання розумних строків досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні».
В ухвалі від 09.08.2021 у справі № 991/4821/21[2] слідча суддя вдалася до виняткового заходу через те, що «матеріали скарги не містять жодних відомостей в підтвердження цих обставин, а прокурором не надано слідчому судді даних про будь-які виклики ОСОБА_4 до слідчого для проведення слідчих дій, на які він не з’являється. Відтак через невідповідність постанови прокурора від 15.04.2021 формальним вимогам ст. 110 КПК України, вона підлягає скасуванню». Окрім цього, ще раніше прокурор не виконав вимогу в попередній ухвалі, де слідча суддя також «зобов’язала прокурора вищого рівня надати уповноваженому прокурору, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42014000000000368 обов’язкові до виконання вказівки щодо строків вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень».
В ухвалі від 18.05.2021 у справі № 991/3086/21[3] слідча суддя з такої самої формальної підстави скасувала рішення прокурора та зобов’язала його надати вказівки уповноваженому прокурору.
В ухвалі від 28.12.2021 у справі № 991/8724/21[4] слідчий суддя зобов’язав надати обов’язкові до виконання вказівки уповноваженому прокурору через непроведення допиту свідків понад два роки без об’єктивних на те підстав для затягування. І це при тому, що прокурор задовольнив клопотання сторони захисту про допит цих свідків.
В ухвалі від 25.01.2022 у справі № 991/445/22[5] слідчий суддя вказав, що «уповноваженим суб’єктом на розгляд скарги про недотримання розумних строків під час досудового розслідування у постанові, прийнятій за результатом розгляду скарги захисника ОСОБА_3, повинно бути проаналізовано доводи останнього про наявність (або відсутність) підстав для закриття кримінального провадження в частині, а також надано відповідні вказівки прокурору, який є процесуальним керівником у кримінальному провадженні».
Однак зі згаданих ухвал випливає невтішний висновок: це виняткові заходи, які є вимушеною реакцією на систематичне й тривале невиконання прокурорами своїх прямих обов’язків.
Окремо варто згадати про висновок слідчого судді ВАКС в ухвалі від 05.07.2024 у справі № 991/2124/24[6], де він вказав:
«Обмеження дискреційних повноважень прокурора об’єднувати кримінальні провадження в режимі спеціального досудового розслідування має чітко кореспондувати призначенню функції судового контролю на досудовому розслідуванні, тобто ґрунтуватися саме на виправленні істотних порушень прав людини. Так, Суд вже зазначав, що постановлення слідчим суддею ухвали, яка не передбачена КПК, не є безумовною підставою для її скасування як незаконної. Адже в кримінальному провадженні може виникнути правова ситуація, яка потребуватиме судового контролю з боку слідчого судді у спосіб не передбачений КПК з метою захистити людину, її права та свободи (ухвала судді-доповідача АП ВАКС від 19.02.2021 у справі № 757/4965/21-к)».
І навіть ці виняткові заходи не допомагають, як показали ухвали від 09.08.2021 у справі № 991/4821/21 та ухвала від 18.05.2021 у справі № 991/3086/21, де слідча суддя двічі вказувала на необхідність надання обов’язкових до виконання вказівок прокурором вищого рівня. Натомість прокурор вищого рівня ігнорував прямі вказівки слідчої судді.
«Процесуальний футбол»
І тут виникає ситуація, яку один слідчий суддя ВАКС у своїй ухвалі влучно назвав процесуальним футболом[7], або будівництвом замків на піску[8].
Заради розв’язання ситуації, коли сторона захисту вже не вперше подає скаргу на недотримання розумних строків, слідчий суддя в ухвалі від 15.12.2024 у справі № 991/5294/22[9] вирішив піти проти практики ВАКС та змінити ситуацію:
«Надати органу досудового розслідування строк шість місяців з дня оголошення ухвали для проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018000000001846 від 01 серпня 2018 року та для прийняття прокурором, який здійснює процесуальне керівництво у вказаному кримінальному провадженні, одного з передбачених ч. 1 ст. 283 КПК України процесуальних рішень за результатами проведення досудового розслідування».
Це насправді хороше та потенційно дієве рішення могло б змінити сам характер цього інституту та перетворити теорію на реальність.
Однак його скасувала колегія Апеляційної палати ВАКС[10], указавши:
«Крім того, слідчий суддя грубо порушив принцип диспозитивності, який визначено ст. 26 КПК України, оскільки вирішив питання, що не були винесені на його розгляд стороною захисту. Також слідчий суддя, всупереч вимогам ч. 2 ст. 307 КПК України та ч. 2 ст. 308 КПК України, вийшов за межі своїх процесуальних повноважень, оскільки встановив органу досудового розслідування строки проведення досудового розслідування та надав вказівку прокурору прийняти процесуальне рішення. При цьому, кримінальний процесуальний закон не надає слідчому судді повноважень втручатися у дискреційні повноваження прокурора вищого рівня, передбачені ст. 308 КПК України».
Судова практика
І, на жаль, це була єдина подібна спроба надати життя статті 308 КПК України.
В усіх інших випадках слідчі судді, розглядаючи такі категорії скарг, не вдаються до аналізу строків досудового розслідування. Вони лише перевіряють, чи відповідає надана обвинуваченням відповідь вимогам обґрунтованості та вмотивованості. Такий формалізм нівелює і без того «беззубу» статтю 308 КПК України, що позбавляє сторону захисту можливості перевіряти рішення прокурора вищого рівня.
У рішеннях Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду суд неодноразово зазначав, що слідчий суддя не має повноважень втручатися в дискреційні повноваження сторони обвинувачення. Таку позицію Верховний Суд висловлював у постанові від 05.12.2023 у справі № 757/26714/22-к[11], постанові від 14.02.2023 у справі № 405/680/22[12], постанові від 05.07.2022 у справі № 757/27041/21-к[13].
Масла у вогонь підлила постанова Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 991/7976/23[14], де останній «звертає увагу, що питання, яке стосується строків досудового розслідування може бути предметом оцінки суду у разі надходження обвинувального акту до суду».
Цей висновок шкодить інституту оскарження на недотримання розумних строків і фактично «поховав» статтю 308 КПК України. Навіщо скаржитися на недотримання розумних строків, якщо це все одно має перевірятися лише на підготовчому засіданні?
Це дивно ще й тому, що сам Верховний Суд вказував і не раз[15],[16],[17], що якщо відповідне положення кримінального права й процесу містить елемент невизначеності і її не можна усунути з урахуванням інших конкретних чи загальних положень, таке положення має застосовуватися за найбільш сприятливим для особи варіантом з усіх можливих.
І сама собою судова практика не може звужувати законодавчо закріплені положення, а лише трактувати й пояснювати, як застосовувати ці норми права.
Також не радує тенденція слідчих суддів самоусуватися від усе більшої кількості «неприємних» питань, що нівелює весь сенс в існуванні слідчих суддів. Адже вони як гаранти дотримання прав учасників процесу мають багато можливостей для судового контролю і, власне, були створені для того, щоб запобігати експлуатації явних прогалин кримінального процесу.
Що можна зробити?
Ми пропонуємо надати слідчим суддям реальні механізми впливу на сторону обвинувачення. Тобто надати можливість втручатися в дискрецію прокурорів і слідчих у випадку явного зловживання процесуальними правами останніми. Звичайно, це формулювання також занадто розпливчасте, і питання, що таке «явне зловживання процесуальними правами», — відкрите.
Тому можна запропонувати такий варіант: у випадку незадоволення прокурором вищого рівня скарги з приводу розумних строків слідчий суддя має можливість зобов’язати прокурора у встановлений строк вчинити процесуальні дії або ухвалити процесуальне рішення. У виняткових випадках слідчий суддя повинен мати можливість зобов’язати прокурора вчинити конкретні дії у встановлений строк.
Без існування механізму впливу навіщо взагалі такий інструмент, як оскарження недотримання розумних строків?
Тим паче такий захід допоможе слідчим суддям зменшити кількість справ, які вони будуть слухати, оскільки в сторони обвинувачення не буде формального підходу до розгляду скарг за статтею 308 КПК України.
Під керівництвом партнерів Каріни Панченко та Артема Крикуна-Труша наша компанія отримала визнання серед галузевих лідерів у таких практиках:
Захист бізнесу
Військове право
Кримінальне право
Anti-corruption
White-Collar Crime
Партнер та керівник практики White-Collar Crime, комплаєнсу та розслідувань Артем Крикун-Труш увійшов до числа найкращих юристів України у сферах Anti-corruption та White-Collar Crime.
«Це визнання — результат наполегливої роботи всієї нашої команди. Ми прагнемо бути надійним партнером для клієнтів, досягати extra mile і створювати додаткову цінність для них. Раді, що це оцінили як дослідники рейтингу, так і наші колеги на ринку», — коментує Артем Крикун-Труш.
«Це важливе визнання для нашої компанії. Завдяки наполегливості та успіхам у ключових проєктах ми увійшли до переліку юридичних компаній України, яким клієнти довіряють найважливіші проєкти. Цей результат надихає нас і надалі підвищувати стандарти нашої роботи», — підкреслює Каріна Панченко.
Про дослідження:
Рейтинг «50 провідних юридичних фірм України 2025 року» від видання Юридична практика оцінює успішність кейсів, масштабність проєктів, фінансові показники та розвиток компаній в умовах повномасштабної війни. Визнання за результатами голосування колегами-юристами на ринку підкреслює нашу експертність та професіоналізм.
Miller Law Firm — уже 12 років на юридичному ринку України. Продовжуємо працювати, розвиватися та перемагати!
8 листопада 2024 року на сайті Київради опублікували проєкт рішення “Про затвердження детального плану території по провулку Киянівський у Шевченківському районі м. Києва” (ДПТ). Якщо цей документ затвердять, то це фактично відкриває шлях до забудови центральної частини парку на Пейзажній алеї — унікальної зеленої зони, яка є частиною культурної та історичної спадщини столиці.
Водночас, Київрада скоротила площу парку з 5,5 га до 4,6 га, виключивши ключову ділянку. Це рішення руйнує цілісність зеленої зони, суперечить Генеральному плану міста, законодавству про охорону культурної спадщини та правам громади.
Територія, яка піддається ризику забудови, входить до історичного ареалу Києва та охоронюваних зон об’єктів ЮНЕСКО. Київ згадується у Списку історичних населених місць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (з приміткою про дату заснування V століття), і його зелені зони, зокрема Пейзажна алея, мають не лише природне, але й культурне значення. Міністерство культури вже заявило, що будівництво паркінгу на Старокиївській горі є неприпустимим, адже це може призвести до втрати унікальних пам’яток історії та археології.
Саме через протиправні та ретельно продумані дії місцевої влади місто може втратити унікальні та невідновні пам’ятки історії та археології та велику зелену зону в історичному центрі міста.
У колонці розглянемо, що сталося, які рішення Київради суперечать законодавству та чому забудова цієї території є незаконною.
Історія території до 2018 року
За часів незалежності України зацікавленість щодо забудови цієї території проявлялась вже неодноразово.
2003 рік: Частину землі під зеленими насадженнями надали в оренду ТОВ “Елітне Житло”. Потім договір розірвали.
18.03.2004: Рішенням №125/1335 Київрада передала земельну ділянку загальною площею 5,5808 га (кадастровий номер 8000000000:91:157:0012) у провулку Киянівському, 13-21, в довгострокову оренду ТОВ “Мегаград” на 10 років для будівництва багатофункціонального комплексу (договір оренди земельної ділянки від 15.11.2004).
У цей період Автокооператив “Киянівський” намагався захистити свої інтереси та позивався до міської ради, прокуратура подавала протест до міської ради на рішення про договір оренди 2004 року. Проте ці спроби були безрезультатними.
2013 рік: Прокуратура звернулася до суду з вимогою повернути земельну ділянку місту. Рішенням суду договір оренди розірвали, а землю вартістю понад 274 мільйони гривень (на той час) повернули місту. Примітно, що у цьому процесі міська рада активної участі не брала та ігнорувала судові засідання.
Спроби створити парк
Київська міська рада рішенням від 15.11.2018 № 26/6077 надала статус парку земельній ділянці площею 5.5 га (кадастровий номер 8000000000:91:157:0012) та доручила КО “Київзеленбуд” оформити право постійного користування цією земельною ділянкою.
Надалі більш ніж три роки цільове призначення (на відповідне парку) не змінювали і до 2022 року “Київзеленбуд” так і не оформив постійне користування земельною ділянкою.
площею 4,0680 га (кадастровий номер 8000000000:91:157:0004),
площею 0,8847 га (кадастровий номер 8000000000:91:157:0005),
площею 0,6281 га (кадастровий номер 8000000000:91:157:0006).
У пояснювальній записці до цього рішення поділ землі аргументується тим, що при виконанні робіт виникла необхідність поділу через розміщені на частині земельної ділянки приватні гаражі.
При цьому у цільовому призначенні земельних ділянок, які з 2018 року були визначені парком, так і залишилось “для будівництва та експлуатації адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов’язаною з отриманням прибутку”.
Здавалось би логічним кроком була зміна цільового призначення всієї площі парку (5,5 га), але зміни цільового призначення повністю масиву парку так і не відбулось.
Обмеження закріплення парку
Лише у червні 2023 року Київрада рішенням №6524/6565 надала КО “Київзеленбуд” дозвіл на розроблення технічної документації на землю на ділянку площами 4,0680 га (кадастровий номер 8000000000:91:157:0004) і 0,6281 га (кадастровий номер 8000000000:91:157:0006) для передачі у постійне користування для експлуатації парку.
Таким чином, дозвіл стосувався лише двох із трьох ділянок, які ще у 2018 році входили до єдиного масиву парку площею 5,5 га.
Цю “невідповідність” площам парку Київська міська рада вирішила усунути теж, і у вересні 2024 року прийняла рішення №59/9867, де у назві рішення взагалі не згадується парк чи реквізити попереднього рішення. Натомість у самому тексті рада вказала, що “доповнює” попередні свої рішення новими пунктами та фактично зменшує площу парку з 5,5 га, до 4,6 га.
Зменшення площі парку
З вересня 2024 року Київрада начебто “викреслила” частину ділянки, яка раніше була парком. Стосовно логіки прийнятого рішення для збереження зеленої зони і облаштування території є сумніви, оскільки “викреслена” частина ділянки “зручно” (для паркінгу) розташована під Киянівським провулком та розміщена в самому центрі зеленого паркового масиву загальною площею 5,5 га. Варто звернути увагу, що виключення цієї центральної ділянки розриває цілісність парку.
Всі зазначені вище рішення і згадані далі проєкти рішень з додатками та графічними матеріалами розміщені на сайті Київради та доступні широкому загалу.
До нього також розміщені додатки, найцікавіші з яких – пояснювальна записка та Детальний план території по провулку Киянівський у Шевченківському районі м. Києва, розробленого КО “Київгенплан”.
Пояснювальна записка зазначає, що метою прийняття рішення затвердження детального плану території по провулку Киянівський є поліпшення транспортної інфраструктури, створення інклюзивного простору, благоустрою території, забезпечення укриття. Але в поясненні повністю ігнорується те, що територія знаходиться у зеленій зоні, яка визначена Генеральним планом міста.
Відповідно до законодавства про регулювання містобудівної діяльності, детальний план території є містобудівною документацією, що уточнює положення генплану, але не суперечить йому (на відміну від нашої ситуації).
Також Київрада активно заперечує віднесення цієї території до зеленої зони, але здійснила стратегічну екологічну оцінку в межах розробки Детального плану території по провулку Киянівському.
Обов’язкова стратегічна екологічна оцінка проводиться лише в окремих випадках під час розроблення проєкту детального плану території, у разі, якщо є ймовірні наслідки для територій та об`єктів екологічної мережі, а також для довкілля та здоров`я населення.
Цікаво, що судова практика в останні роки свідчить про численні скасування Детальних планів територій саме через відсутність стратегічної екологічної оцінки. Тобто міська рада провела стратегічну екологічну оцінку території, що начебто не є парком, щоб запобігти судовому скасуванню рішення про затвердження ДПТ.
Небезпека забудови
На “викресленій” частині парку планується будівництво паркінгу зі статусом укриття, що викликає серйозні занепокоєння. Детальний план території охоплює зону, яка належить до охоронних зон пам’яток. Це, зокрема:
Буферна зона об’єкта ЮНЕСКО “Собор Святої Софії” і прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська Лавра”(частково);
територія пам’ятки археології місцевого значення “Культурний шар Копирева кінця, X-XIII ст.”;
Історичний ландшафт Київських гір і долини Дніпра;
Культурний шар ремісничих слобід Гончари та Кожум’яки IX-XVII ст.;
Об’єкт культурної спадщини Культурний шар “Міста Ярослава”;
Пам’ятка архітектури національного значення “Андріївська церква”.
Серед всього цього переліку навіть одна пам’ятка “Історичний ландшафт” накладає значне обмеження на використання території. Законодавство стосовно охорони культурних та історичних пам’яток визначає, що режим використання пам`ятки ландшафту передбачає можливість реконструкції лише у місцях, де традиційно існує забудова. Також можливе зведення окремих нових малоповерхових будівель, які не порушують цінних природних, історичних та пейзажних якостей ландшафту, що охороняється. Проте у цьому детальному плані не зазначено інших обмежувальних заходів, крім обмеження висоти забудови території.
На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам’яток, історичних ареалів населених місць (до яких відноситься Київ) забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
Як ми бачимо, Київрада, замість збереження парку на Пейзажній алеї, ухвалила рішення, які суперечать Генеральному плану міста, ігнорують охоронний статус території та порушують права громади. Це створює ризик знищення зеленої зони та унікальних пам’яток історії.
Закликаємо всіх:
Вивчати рішення Київради та долучатися до громадських обговорень.
Підтримувати ініціативи щодо збереження історичних і зелених зон Києва.
Спільними зусиллями ми можемо зберегти зелене серце Києва для майбутніх поколінь!
Анна Василенко, адвокатка практики вирішення спорів Miller Law Firm
Артем Крикун-Труш, партнер практики White-Collar Crime Miller Law Firm
Робота з іноземними юрисдикціями – це вже буденність для наших high-profile справ. Запити про міжнародну правову допомогу, міжнародний розшук, екстрадиційні процеси, комунікація з Інтерполом та скарги до Європейського суду з прав людини супроводжують практично кожну комплексну справу у категорії White-Collar Crime. Практичним «м’ясом» та лайфхаками з реальних кейсів поділився наш партнер і керівник практики White-Collar Crime, комплаєнсу та розслідувань, Артем Крикун-Труш на XI Конференції з кримінального права та процесу від Асоціації правників України.
Війна далеко не завжди перешкода для екстрадиції.
За даними Генпрокуратури, лише у 2022–2023 роках Україна надіслала 756 запитів про екстрадицію, з яких іноземні органи виконали 149. Тому коли прокурор у справі наполягає на заочному розслідуванні, бо нібито «до України нікого не екстрадують», то це маніпуляція.
Запити про міжнародну правову допомогу все частіше перетворюються на інструмент затягування справи з боку сторони обвинувачення.
Артем навів непоодинокі випадки з практики, коли слідчі судді Вищого антикорупційного суду звертали увагу, що запити виконуються по 3, 5, і навіть 7 років, але сторона обвинувачення навіть не цікавилася станом їх виконання. В одному випадку детектив НАБУ навіть приховував відмову іноземного органу виконати запит, а в іншому визнав, що запит не направлявся і одну з трьох країн детектив вказав нібито помилково. Тому за клопотанням захисту слідчі судді мають обов’язково перевіряти: – чи є докази направлення запиту, його отримання й прийняття до виконання? – чи є докази актуальності виконання, якщо пройшов тривалий час?
Рівень судового контролю за обґрунтованістю міжнародного розшуку бажає кращого.
Навіть слідчі судді Вищого антикорупційного суду не завжди орієнтуються у правилах та видах оповіщень (notice) Інтерполу. Також слідчі судді майже не цікавляться, які заходи вжили слідчі та прокурори для встановлення місцезнаходження особи перед тим, як оголошувати її в розшук. – чому не направляли запити про міжнародну правову допомогу за відомими адресами проживання за кордоном? – чому для встановлення місцезнаходження особи не використали синє оповіщення (blue notice), яке не потребує ухвали про заочний арешт?
З іноземними юрисдикціями необхідно працювати у спайці з іноземними адвокатами, які практикують у потрібній країні.
Це дозволяє добитися належної перевірки запитів українських правоохоронців та навіть отримати доступ до матеріалів міжнародної правової допомоги.
Ініціювавши відповідні справи, важливо вести системну та ґрунтовну комунікацію з міжнародними органами.
Зокрема, з Європейським судом з прав людини чи Комісією з контролю файлів Інтерполу. Це необхідно, щоб іноземні органи могли тримати руку на пульсі та системно отримувати інформацію про розвиток подій у національній кримінальній справі, нові порушення сторони обвинувачення та реакцію на ці порушення з боку національного суду.
Іноземні компетентні органи часто залишаються єдиними, хто здатен побачити необґрунтованість кримінального переслідування.
Вони можуть побачити недостатність доказів, ідентифікувати політичні мотиви справи та відмовити у обмеженні прав людини. Усвідомлюючи ці ризики, слідчі й прокурори все частіше обирають замість екстрадиції просити слідчого судді дозвіл на заочне розслідування, демонструючи неповагу до національного суду як до нібито менш компетентного та більш лояльного до обвинувачення.
Ми дякуємо АПУ та оргкомітету за можливість донести практичні проблеми та шляхи їх вирішення. Подібні заходи — це можливість обмінятися досвідом і обговорити виклики з усіма дійовими особами кримінального судочинства. Для нас важливо допомагати створювати майданчики, де професійна спільнота може розвиватися, чути одне одного, а також не тільки обговорювати проблеми, а й пропонувати рішення. Якщо ви чи ваш бізнес маєте запит на допомогу у іноземних юрисдикціях, звертайтеся до нас, ми маємо практичний досвід комунікації з багатьма країнами, Інтерполом, ЄСПЛ та одну з найбільших команд у White-Collar Crime, яка вільно володіє англійською мовою.
Актуальність теми спорів між інвесторами та забудовниками в Україні зростає через відсутність досконалого механізму залучення коштів у нове будівництво. Інвестування в нерухомість часто передбачає використання правових механізмів, які мають свої особливості й ризики. Проведення ретельного аналізу ризиків і перевірка забудовника перед підписанням угод може значно збільшити шанси на успішне отримання права власності на новозбудоване житло, але це не гарантує повного захисту інвесторів.
У випадках, коли інвестори не отримують свою нерухомість і переговори із забудовником не приносять результату, виникає необхідність звернення до суду. Загалом судова практика демонструє позитивні тенденції для інвесторів, однак результати можуть варіюватися залежно від конкретного випадку й обставин.
Різноманітність схем фінансування та постійні зміни в судовій практиці ускладнюють надання однозначної відповіді на запитання: на чиєму боці найчастіше стає суд? Анна Василенко, адвокатка практики вирішення спорів Юридичної компанії Міллер спеціально для Mind розповіла про тенденції на прикладах судових справ.
Інвестування в новобудови через Фонд фінансування будівництва (ФФБ)
Одним із найпоширеніших способів залучення коштів інвесторів у будівництво є механізм Фонду фінансування будівництва (ФФБ), у якому беруть участь забудовник (виконувач функцій замовника будівництва), управитель фонду (банк або інша фінансова установа з відповідною ліцензією) та довіритель (інвестор, який купує майнові права).
Управитель укладає договір із забудовником, за яким останній зобов’язується збудувати один або декілька об’єктів і забезпечити їх введення в експлуатацію. Своєю чергою управитель укладає договір із довірителем щодо участі у ФФБ. Після завершення будівництва та введення об’єкта в експлуатацію забудовник реєструє майнові права на нерухомість на довірителя.
Якщо забудовник порушує умови договору, наприклад не завершує будівництво вчасно або зовсім його не завершує, інвестор має право звернутися до суду з метою повернення вкладених коштів. Зазвичай такі справи вирішуються на користь інвесторів, за умови належного виконання ними всіх договірних зобов’язань і наявності підтверджувальних документів. Прикладом такого рішення є постанова Великої палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №712/21651/12.
Також перспективними для інвесторів є судові спори щодо визнання права власності або майнових прав на проінвестований об’єкт, якщо він уже фізично існує (збудований), але забудовник не подає документи до державних органів. Суди неодноразово визнавали майнові права інвесторів на таку нерухомість. Про актуальність такого способу захисту прав інвестора, коли об’єкт будівництва ще не завершений, йдеться у справі №487/7152/21 (Постанова Верховного Суду від 24 січня 2024 року), де позивачка зверталася до суду з позовом про визнання майнових прав на об’єкт нерухомого майна та зобов’язання вчинити певні дії (передати у власність) щодо збудованої квартири.
Інвестування в новобудови через Житлово-будівельний кооператив (ЖБК)
Залучення коштів інвесторів через ЖБК здійснюється за участі інвесторів (покупців, які стають асоційованими членами кооперативу) та самого кооперативу, який може також виступати замовником будівництва. Між покупцем і ЖБК укладається договір про пайову участь у кооперативі. Після завершення будівництва право власності спочатку реєструється на ЖБК, а потім на покупця-пайовика.
Судова практика наголошує на необхідності вибору правильного способу захисту прав, залежно від стану готовності об’єкта будівництва. Якщо забудовник не виконує зобов’язання, а будинок ще не введений в експлуатацію, то за умови повної та своєчасної сплати пайових внесків учасником будівництва ефективним способом захисту порушених прав є визнання майнових прав на об’єкт інвестування. Відповідні правові висновки викладені в постанові Великої палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 638/12414/17.
Залучення коштів на підставі попереднього договору купівлі-продажу
Попередній договір купівлі-продажу – це домовленість між сторонами про укладення основного договору купівлі-продажу квартири в майбутньому, він підлягає нотаріальному посвідченню. У разі порушення умов забудовником суди зазвичай стають на бік майбутніх покупців і ухвалюють рішення про повернення безпідставно отриманих коштів.
Негативні судові рішення в таких спорах зазвичай стосуються випадків, коли сторони не виконували вимоги щодо нотаріального посвідчення договору, не зазначали строки укладення основного договору або неправильно обирали спосіб захисту прав.
Наприклад, у справі №727/11573/22 застосовано нестандартний підхід до захисту прав, але він не призвів до бажаного результату. Суд не визнав непосвідчений нотаріально попередній договір купівлі-продажу інвестиційним договором, однак у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року розмежував правове регулювання таких договорів.
Наразі існує дещо негативна тенденція щодо реального виконання позитивних судових рішень на користь інвесторів. Різноманітність способів залучення коштів і ще більша варіація фактичних обставин кожної ситуації призводять до того, що суди ухвалюють рішення на кшталт «зобов’язати завершити будівництво» або «передати документи для подальшого оформлення права власності», але такі рішення потім виконати практично неможливо.
Які запобіжні заходи допоможуть захистити інтереси інвесторів?
У разі купівлі житла за будь-якою схемою залучення коштів варто проявити належну обачність і зробити таке:
Перед укладенням будь-яких угод та перерахуванням коштів провести due diligence – самостійно або з допомогою юристів зібрати та перевірити інформацію про забудовника, девелопера, підрядника, проєктувальника про земельну ділянку під будівництвом і дозвільні документи на об’єкт будівництва. Також цей аналіз включає моніторинг судових реєстрів на наявність будь-яких судових спорів, що стосуються як земельної ділянки та дозвільних документів, так і забудовника.
До укладання будь-яких угод варто запитати в потенційного продавця проєкти договорів, які обслуговують процес залучення коштів на будівництво й отримання у власність квартири. Всі ці проєкти документів варто ретельно вивчити та проаналізувати на відповідність законодавству й наявність можливих ризиків для інвестора.
Під час підписання угод обов’язково потрібно перевірити обсяг повноважень осіб, які підписують договори від імені забудовника. Якщо договори підписує керівник юридичної особи, то відповідні відомості про особу та право підпису мають бути відображені в реєстрі юридичних осіб. У разі якщо підписантом виступає інший представник, варто запитати документи, що підтверджують право укладати саме такі угоди.
На етапі внесення коштів необхідно ретельно перевіряти реквізити рахунку, який надав забудовник (продавець) і відомості про призначення платежу. Призначення платежу та реквізити договору мають збігатися з фактично укладеними сторонами. Не варто перераховувати кошти «За консультаційні послуги» на рахунок ФОП, якщо договором передбачено внесення, наприклад, авансу на рахунок ТОВ.
Обов’язково варто зберігати всі оригінали документів (договори, довіреності, квитанції, заяви, листи тощо) до моменту отримання права власності на квартиру й щонайменше три роки після. Також корисним буде запитувати та зберігати належним чином засвідчені копії документів від забудовника.
Протягом усього часу здійснення будівництва варто цікавитися його ходом, стежити за тематичними новинами у ЗМІ й у разі виникнення сумнівів, звертатися за захистом своїх прав у позасудовому порядку. Саме інформація про виведення техніки з будівельного майданчика, поява судових справ щодо земельної ділянки під будівництвом, новини про фінансові негаразди в забудовника чи інших учасників проєкту мають стати сигналом для звернення до юриста та початку розробки стратегії захисту інтересів інвестора.
Звісно, жодні запобіжні заходи не дають стовідсоткової гарантії розв’язання проблем, але значно збільшують імовірність успішного захисту інтересів інвесторів.
