Восьмий рік, як ми вшановуємо пам’ять Героїв Небесної Сотні. З глибокою подякою згадуємо про життя людей, які змінили хід української історії. Людей, які мали сміливість зупинити беззаконня.
20 лютого 2014 року силовики отримали черговий наказ і в протестувальників полетіли кулі.
Чому так сталося та де зараз винні у сотні смертей у центрі європейської столиці читайте у нашому матеріалі.
Від Майдану до Революції: акція — реакція
29 листопада 2013 року Віктор Янукович їде з саміту у литовському Вільнюсі без підписаної Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. У відповідь розпочалися мирні акції, які проходили у центрі Києва та інших містах України. Однак вектор змінив силовий розгін, коли в ніч на 30 листопада «беркутівці» жорстоко побили учасників акції, переважно студентів, на Майдані Незалежності. Це стало тим тригером, який обернув протести у радикальніші форми. І мирний Майдан перейшов у Революцію гідності.
Натомість 17 грудня Янукович підписує низку договорів з Москвою. Угоди стосувалися різних сфер промисловості, зокрема, транспортної та кредитно-інвестиційної, міжрегіональних взаємин та прикордонних зв’язків, атомної енергетики, авіабудування, ракетно-космічного комплексу та інфраструктури. І вигідні вони були, найперше, російській стороні.
З листопада 2013 року по лютий 2014-го відносно протестувальників вчинялися вбивства, каліцтва, катування, викрадення псевдоправоохоронцями та тітушками. Посадовцями фінансувалися злочинні групи, фальсифікувалися кримінальні справи, притягалися свідомо невинні люди та ухвалювалися абсурдні закони, спрямовані на обмеження конституційних прав.
Така політика у державі свідчила не про верховенство права, а про диктатуру президента. Подібна ситуація була б класичною за часів феодалізму, коли право походило від короля, однак не у 21-му столітті у демократичній державі.
Революція — стала єдиною можливою відповіддю на перевищення меж повноважень посадовцями та жорстокість підрозділів «Беркуту».
Як наслідок — сьогодні ми живемо не за законами держави-агресора. Україна взяла курс на європейську інтеграцію, зросла активність громадянського суспільства, а найголовніше — виріс відсоток свідомої молоді та населення в цілому.
Революція триває нині, бо винні не покарані
З перемогою Революції Гідності піднялося питання про притягнення винних до відповідальності. Ось кілька цифр у справах Майдану (згідно з даними Офісу Генерального прокурора за 2021 рік).
- 63 кримінальні справи розслідуються
- 128 особам повідомлено про підозру, з них за 2021 рік зокрема:
- 36 правоохоронцям
- 4 високопосадовцям
- 4 суддям
- 3 прокурорам
- 6 цивільним
- 111 кримінальних проваджень слухаються в суді стосовно 207 обвинувачених, з них 22 обвинувальні акти стосовно 32 людей за 2021 рік, зокрема:
- 16 правоохоронців
- 3 суддів
- 3 прокурорів
- 10 цивільних
- 5 обвинувальних вироків, якими засуджено 6 людей, 4 людей отримали реальне позбавлення волі.
Близько сотні підозрюваних перебувають у розшуку і їх осідок невідомий. Частина втекла до Росії, зокрема, спецпризначенці, які продовжили там нести службу у правоохоронних органах або збройних силах.
Покарання винних надважливе для впливу на свідомість майбутніх посадовців, правоохоронних органів та суддів, які мають в дії побачити принцип невідворотності покарання за злочини проти тих, кому належить влада — народу.
Як боролися інші країни за своє право на самовизначення
В історичному дискурсі мирні зібрання, які переростають у революції — непоодиноке явище. Коли суспільство стикається з тим, що влада не чує його запитів, рано чи пізно це призведе до незворотного.
Стаття 5 Конституції України визначає, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Саме люди здійснюють владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування.
Стаття 39 Конституції передбачає, що громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи та демонстрації.
Відповідно, якщо є невдоволення суспільства, народ має безумовне право на висловлення своєї позиції на акції чи мітингу. І це право гарантоване українським законодавством, а саме прийнятою 1996 року Конституцією України.
У різних країнах це право регулюється по-своєму. Відповідно і реакція на такі дії зовсім різна, проте об’єднуючий фактор всіх акцій/мітингів/протестів — незгода з існуючими правилами чи їх системні порушення і прагнення до змін.
Історія знає приклади невдоволення суспільства чинною владою, які переросли в масштабні революції.
Американська. Розпочалася у 1775 році у британських колоніях у Південній Америці. Повстання переросли у справжню війну за незалежність, що дало підстави для ухвалення Декларації про незалежність. Все закінчилося утворенням Сполучених Штатів Америки.
Французька. Розпочалася у 1789 році і за рахунок неї було повалено монархію, створено першу республіку та страчено короля Франції Людовика XVI. Революція закінчилася тільки 1799 року, після призначення першого консула Франції — Наполеона I Бонапарта.
«Весна націй». Невдоволення народу владою спровокувало ряд повстань 1848-1849 років у Європі, які згодом поширилися на частину Америки та загалом охопили півсотні країн. Демократичні революції були націлені на знищення феодальної форми правління і утворення незалежних національних держав. Європейські революції не дали належного результату, проте стали підставою для формування лібералізму та конституціоналізму.
Кубинська. Повстання опозиційного руху, яке розпочалося 1953 року та тривало до 1959 року. На чолі з революціонерами Фіделем Кастро і Ернесто Че Геварою було скинуто диктаторський режим на Кубі.
Щодо сучасного періоду, окрім Революції гідності, ми стали свідками подій, які перманентно відбуваються на світовій політичній арені. Наприклад, «Арабська весна», акції протесту в Білорусі та Казахстані.
«Арабська весна». У грудні 2010 року поліція конфіскувала товар у вуличного торговця овочами Мухаммеда Буазізі. Крім того, поліціянтка привселюдно вдарила чоловіка та плюнула йому в обличчя. Буазізі пішов до місцевої адміністрації, щоб написати скаргу та повернути вилучене майно, але його заяву відмовились прийняти. У відповідь на зневагу та несправедливість він підпалив себе зі словами «І як мені заробляти на життя?».
Цей інцидент спровокував протести і демонстрації на Близькому Сході та у Північній Африці, які згодом отримали назву «Арабська весна». У Тунісі було припинено правління тодішнього президента Зіна Ель Абідіна Бен Алі. Мирні протести продовжилися у Єгипті та спровокували піти у відставку президента Хосні Мубарака. А в Сирії протести проти режиму президента Башара аль-Асада переросли у громадянську війну. Очільник держави, який фактично перейняв владу від свого батька, не хотів залишати пост і почав насильницько придушувати повстання. Ми всі знаємо, чим це обернулося. Війна забрала життя півмільйона людей та спровокувала величезну міграційну кризу. Афганістан, Ірак і Сомалі також потерпали від протестів та хаосу.
Протести у Вірменії. Масові акції відбулись проти обрання екс-президента Сержа Саргсяна на посаду прем’єр-міністра Вірменії у 2018 року. 17 квітня опозиція оголосила про початок оксамитової революції. У той день Сержа Саргсяна було обрано прем’єром, а вже 23 квітня він був змушений подати у відставку. Тоді затримали лідерів та велику кількість протестувальників, правоохоронці застосували світло-шумові гранати. 2 травня Нікол Пашинян, невдоволений голосуванням щодо непризначення його очільником уряду, закликав продовжити протести та страйк. Провладна партія пішла на поступки і призначила нові вибори, внаслідок чого Пашинян став прем’єр-міністром Вірменії. Фактичного протестувальники досягли бажаного результату.
Акції протесту в Білорусі відбулись у 2020-2021 роках. Це мирні протести проти режиму Олександра Лукашенка, які загострилися після президентських виборів 9 серпня 2020 року. Головна мета — відставка самопроголошеного президента країни та проведення повторних, але чесних виборів.
Протести розпочалися ще у травні 2020 року, коли арештували кандидатів на посаду президента. Далі продовжились акціями підтримки кандидатки на крісло глави держави — Світлани Тихановської.
Чинна влада перешкоджала протестам, особливо під час виборів та після. Почалися масові затримання активістів, сутички з силовиками та застосування спецзасобів. Вказівки Лукашенка були напрочуд насильницькими, жорстокими та радикальними. Проте, ми не знайшли жодного кримінального провадження, відкритого за фактом протиправних дій спецструктур.
Уповноважені ООН з прав людини станом на 2020 рік зафіксували близько 500 задокументованих фактів жорстокого поводження із затриманими, зокрема, і сексуального характеру.
Революція у Казахстані. Події почалися в місті Жанаозен, де зосереджена нафтодобувна промисловість. Акції спровокувало різке підвищення цін на зріджений газ, і далі вони розповсюдились на інші регіони країни.
На початку січня цього року на вулиці вийшли тисячі людей, невдоволених авторитарним режимом правління та економічною нерівністю. Влада за допомогою силових структур розпочала антитерористичну операцію. Загинуло більше 200 людей, розпочались масові затримання протестувальників. Президент Казахстану назвав протести спробою державного перевороту.
Події перекликаються зі страйками та протестами, які відбулись 2011 року. Тоді Поліція відкрила вогонь по демонстрантам, які вимагали кращих умов праці. Загинуло 16 людей, ще близько сотні постраждали.
Американський філософ Френсіс Фукуяма писав: «Прагнення, щоб держава визнала фундаментальну гідність людини, лежало в основі демократичних рухів від часів Французької революції. Гарантія рівних політичних прав з боку держави була єдиним раціональним способом розв’язати суперечності, які Гегель вбачав у стосунках між паном і рабом, коли визнається лише гідність пана. Саме це змусило американців виходити на протести під час руху за громадянські права, південноафриканців — виступити проти апартеїду, Мохаммеда Буазізі — вчинити самоспалення, а інших протестувальників — ризикувати життям у Янгоні в М’янмі, на Майдані Незалежності, на площі Тахрір і в безлічі інших протистоянь упродовж багатьох століть».
Що робити далі?
Зима 2014-го змінила всіх нас. І тут річ не в підписаних угодах чи прізвищах лідерів. У Майдану було своє історичне завдання і він його виконав.
Головний урок, який ми винесли з Майдану, полягає в тому, що право і закон мають свою ціну. І ця ціна для держави є дуже високою — життя найкращих, найрішучіших і найвідповідальніших людей.
Прояви беззаконня та узурпації влади у демократичному суспільстві викликають несприйняття та готовність боротися, бо посягають на основоположну цінність держави — непорушність прав і свобод громадян. Без верховенства права не буває громадянських свобод. Без верховенства права не буває вільних громадян. Ці поняття взаємопов’язані.
Революція гідності завершилася, але верховенства права ми все ще не досягли.
У нас попереду довгий шлях і лише від нас залежить, скільки часу він займе.
Далі ми маємо не бути байдужими і весь час тримати в фокусі мету, до якої ми йдемо: відчуття безпеки в державі, влада якої гідно виконує свою функцію і прозоро звітує своїм громадянам. Це неможливо без верховенства права.
Тому далі треба зробити свою домашню роботу. Слідкувати за засіданнями у справах Майдану .
І в цей день особливо важливо подякувати адвокатам, які займаються справами Майдану. Особлива вдячність адвокатці Євгенія Закревська.
Над матеріалом працювала команда кримінальної практики:
