Практика економічних та службових злочинів Архіви — Сторінка 3 з 3

«Політично значущі особи»: що означає цей статус та як влада планує перевіряти статки посадовців?

Держслужбовці завжди мають бути готові відповідати на претензії щодо походження своїх статків. Механізми контролю за їхнім способом життя постійно змінюють, а процес конфіскації активів спрощують.

Під пильною увагою держави перебуває окрема категорія високопосадовців — «політично значущі особи» (Politically Exposed Persons, РЕР). Розбираємося, хто це та що змінилося у системі фінансового моніторингу РЕР.

Хто такі РЕР?

Політично значущі особи — люди, які займають важливі державні посади.

Політично значущих осіб ділять на 3 категорії:

національні публічні діячі
іноземні публічні діячі
публічні діячі міжнародних організацій

Прирівняними до РЕР є члени їхніх сімей та пов’язані особи (наприклад, ділові та бізнес-партнери).

Довічний чи строковий підхід?

Раніше:

колишній PEP, якщо навіть формально перестав виконувати функції державного діяча, міг продовжувати суттєво впливати на органи влади та керівних осіб держави
банки не завжди відносили національних публічних діячів до високоризикових — банк міг самостійно оцінити вплив PEP, його минулі повноваження та їхній зв’язок із чинними державними діячами
банки могли не занадто глибоко занурюватися в операції РЕР, якщо їхній обсяг за всіма відкритими рахунками не перевищував 200 тис. грн за квартал

Відтепер:

зі спливом трьох років після звільнення з посади пильна увага до фінансових операцій колишнього топ-посадовця припиняється (якщо його операції не є ризиковими за іншими критеріями)

Чому важливо знати нюанси?

PEP не може зарахувати кошти на рахунок в банку, придбати нерухомість, оплатити послуги, якщо офіційний дохід не дозволяє згенерувати відповідну суму. Якщо фінансова операція РЕР є підозрілою, банк передає інформацію про неї до правоохоронних органів для детальної перевірки.

Які наслідки передання результатів фінмоніторингу правоохоронцям?

Залежно від виду та масштабу корупційного діяння, можливі такі варіанти:

порушення кримінального провадження
ініціювання перевірки НАЗК
притягнення до адміністративної / дисциплінарної відповідальності
стягнення необґрунтованих активів в дохід держави

Навіть якщо в діях публічного діяча не виявлять жодного правопорушення, його статки можуть стягнути у порядку цивільної конфіскації (без порушення кримінального провадження).

Цей механізм є швидким, простим у доказуванні та результативним, оскільки діє презумпція вини. Тобто, апріорі вважається, що актив набуто корупційним шляхом і держслужбовець має переконати суд з зворотньому.

Що робити, якщо ви стикнулися з політичним переслідуванням?

У справах, фігурантом яких є політик, здебільшого опозиційний, топчиновник, громадський активіст чи журналіст, адвокати часто стверджують, що замість розслідування/суду відбувається політичне переслідування опонентів або конкурентів.

Пояснюємо, що таке:

політичне переслідування
у чому різниця між кримінальним переслідуванням злочинця і політичним переслідуванням опонента
навіщо заявляти, що відбувається політичне переслідування і коли

Що таке політичне переслідування?

Наш Кримінальний процесуальний кодекс не торкається питання політичного переслідування. Виключення — загальна норма про те, що однією із засад кримінального провадження є рівність перед законом та судом. Ця норма забороняє надавати привілеї чи обмеження у процесуальних правах через, зокрема політичні переконання. Ця вимога — обмежувальна рамка для застосування інших статей КПК.

Виходячи з трактування Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики Європейського суду, політичне переслідування — це обмеження прав та свобод людини у межах кримінального процесу не з легітимною ціллю (покарати злочинця чи відновити права потерпілого), а з політичних мотивів.

Стаття 18 Конвенції передбачає, що обмеження застосовують лише для тих цілей, для яких вони встановлені. Наприклад, право на свободу може бути обмежено з легітимною ціллю (підстави перелічені у ст. 5 Конвенції). Кримінального процесу здебільшого стосуються законного:

ув’язнення після вироку суду
арешту або затримання за невиконання припису суду або виконання будь-якого законного обов’язку
арешту або затримання для супроводу до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у скоєнні правопорушення

Якщо обмеження свободи не переслідує законної мети — це порушення статті 18 Конвенції. Здебільшого про це йшлося у справах ЄСПЛ із політичним підґрунтям, фігурантами яких є політики, топчиновники або громадські активісти.

Політичне переслідування має місце: що з цим робити?

Політичний мотив може повністю підміняти законну ціль — кримінальне переслідування за сфабрикованим звинуваченням

У такому випадку кримінальне провадження свідомо сфабриковане. Сторона обвинувачення сама по собі може порушувати закон, щоб «придумати» справу та довести її до якогось етапу або навіть вироку:

перевищення влади або службових повноважень правоохоронцями (наприклад, безпідставне/незаконне затримання, обшук, вилучення речей та документів, безпідставне застосування сили та завдання тілесних ушкоджень працівниками правоохоронних органів)
введення суду в оману (надання підроблених доказів, неправдивих висновків експертів, організація неправдивих показань свідків чи потерпілих)
службове підроблення (підробка документів для штучного створення доказів)
порушення права на захист (перешкоджання доступу адвоката до клієнтів, порушення адвокатської таємниці, наприклад через прослуховування)
втручання у роботу судових органів (погрози чи шантаж суддів для отримання «правильного» рішення)
незаконне втручання в роботу автоматизованих систем у судових органах (втручання в систему, що автоматично визначає суддю для розгляду справи, для призначення на розгляд справи лояльного судді)
притягнення завідомо невинного до відповідальності (наприклад, порушення справи, вручення підозри, звернення з клопотанням про обрання запобіжного заходу чи арешт майна особи (очевидно для слідчого чи прокурора) непричетної до вчинення злочину)

Але може йтися й про звичайне маніпулювання фактами і неправильне трактування обставин справи без підроблення доказів і прямої брехні про реальні події.

Також ознаками політичного переслідування (якщо відштовхуватись від критеріїв, прописаних у рішенні ЄСПЛ «Рашад Хасанов та інші проти Азербайджану») можуть бути:

поспішні публічні заяви чиновників з оцінкою подій, які розслідують правоохоронці (наприклад проведення прес-конференції із заявами представників держави про те, що людина точно винна і її потрібно засудити)
спроби публічної дискредитації фігурантів
опозиційність фігурантів (притісняти таким чином має можливість та сторона, яка при владі, ту сторону, яка влади наразі не має)
особливе ставлення до розслідування (наприклад, розслідування у рекордно короткі строки, чи явно неспівмірними ресурсами, коли рядову і просту справу розслідує центральний офіс правоохоронного органу з залученням десятків слідчих)

У цій ситуації теза про політичне переслідування — це пояснення, чому саме відбувається фабрикація справи для:

суду
іншого правоохоронного органу
ЗМІ
правозахисників
виборців, якщо йдеться про політика
потенційних союзників, які можуть допомогти

Але здебільшого це не звільняє від необхідності паралельно розбивати аргументи опонентів у кримінальному процесі чи систематично фіксувати/оскаржувати їхні незаконні дії.

Також політичне переслідування — це додаткова підстава для звернення до Європейського суду з прав людини за ст. 18 Конвенції. Додаткова — тому що це не може бути єдиною підставою для скарги.

У таких ситуаціях лише політизованість — не єдине порушення. Може відбуватись порушення права на справедливий суд, свободу та особисту недоторканність, право на приватне життя. Це і будуть основні порушення, які потрібно буде доводити. Переслідування політичного мотиву — доповнення, яке істотно впливає на загальну оцінку ситуації судом, але не може існувати самостійно.

Більш-менш обгрунтованого припущення і пояснення про те, що відбувається політичне переслідування, може бути достатньо для ЗМІ чи прибічників. Проте недостатньо для Європейського суду з прав людини.

Для доведення цього факту в суді потрібно мати докази.

Наприклад:

заяви самих правоохоронців чи чиновників (наприклад, передчасні заяви про те, що певна особа винна у злочині, прес-релізи чи навіть відеосюжети від прокуратури з вказівкою на конкретних людей, які вчинили злочини задовго до вироку суду)
тексти процесуальних документів чи виступи прокурорів, які можуть містити посилання на підстави, якими не мали б обґрунтовувати їхні позиції за законом (наприклад, у справі «Луценко проти України» ЄСПЛ зазначив, що слідчі органи вказали однією з причин для його арешту спілкування зі ЗМІ й звинуватили його у спотворенні громадської думки щодо вчинених ним злочинів, дискредитації прокуратури та впливу на майбутній судовий процес для уникнення кримінальної відповідальності)
хронологію подій та докази, інформація про загальний контекст, яка демонструє, що події були пов’язані (приклад із справи «Гусинський проти Росії» — зв’язок угоди про продаж медіа державі і закриття кримінальних проваджень)
звіти правозахисників та міжнародних організацій про стан політичних свобод чи дотримання прав людини в державі (як ілюстрація загального контексту, самостійного значення може не мати, проте доводить, що в принципі правоохоронців в конкретній державі на таке готові)

Ті ж матеріали можуть обґрунтовувати порушення й інших прав, захищених Конвенцією (того ж права на справедливий суд через упередженість судді, тиск на нього, чи порушення презумпції невинуватості).

На національному рівні такі докази політичних мотивів також важливі не тільки для публічної комунікації чи доволі декларативних посилань на практику ЄСПЛ і порушення Конвенції, а і як інструменти для:

обгрунтування відводів слідчим, прокурорам, суду
позовів/претензій про захист честі, гідності, ділової репутації чи інших позовів залежно від ситуації
обгрунтування для дисциплінарних скарг

Політичний мотив може існувати паралельно з цілком законним — (підстави для розслідування існують, проте додатковим мотивом є можливість за допомогою кримінального провадження розправитися з політичним конкурентом).

Факт політичного переслідування сам по собі не вказує на необхідність виправдати особу чи припинити розслідування або скасувати запобіжний захід тощо.

ЄСПЛ неодноразово зазначав у пов’язаних з політичними мотивами справах, що в опозиціонерів чи активістів немає імунітету від кримінального переслідування.

Наприклад, в Україні щоразу після виборів здіймається хвиля розслідувань дій «попередників». Якщо є підстави вважати, що злочин був, його не потрібно розслідувати незалежно від того, хто його вчинив — представник діючої влади чи попередньої. Але політичний мотив визначає пріоритетність і темпи розслідувань, бажання слідчих інтерпретувати факти певним чином та ігнорувати альтернативні версії.

Питання політичного переслідування в цій ситуації можна використовувати як:

обгрунтування відводів і загалом доведення упередженості правоохоронців чи суду
додаткову підставу для доведення порушення права на справедливий суд через розгляд справи небезстороннім судом
аргументацію для позовів про захист честі, гідності, ділової репутації чи дисциплінарних скарг, у випадку, якщо представники держави дозволяють собі недопустимі публічні заяви
основу для публічної комунікації

Багато публічних осіб, стикаючись з підозрою у кримінальному провадженні, заявляє про політичні мотиви справи і часто це дійсно так.

Які рішення?

Насамперед, варто зрозуміти, що в цьому кримінальному провадженні доведеться захищатись як і в будь-якому іншому. Голослівна заява про політичне переслідування сама по собі не додає вам жодних балів. Різниця — у вас є додаткові аргументи, пов’язані зі специфікою поведінки правоохоронців у подібних ситуаціях. І процес буде важчим, тому що державна машина ставиться до вас не нейтрально. Вона — усвідомлено проти і буде саботувати ваші спроби захиститися законним шляхом.

Крім розробки загальної стратегії по справі варто подбати, щоб ваші заяви про політичне переслідування були аргументованими. Тому потрібно фіксувати і систематизувати докази та інформацію, що на це вказує: публічні заяви правоохоронців, неформальну комунікацію, публікації, зокрема, на сайтах державних органів, показання свідків тощо.

Варто фіксувати і висвітлювати всі порушення сторони обвинувачення і суду з посиланням не тільки на порушення національного законодавства, а й Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. У таких справах правоохоронці чи суд цілком можуть вдатись до грубих порушень або ігнорування закону. Посилатись на порушення Конвенції потрібно, щоб коли/якщо ви вичерпаєте можливості захисту в Україні, у вас була більш стійка і переконлива позиція для захисту в ЄСПЛ та аргументи, чому ЄСПЛ має прийняти цю справу до розгляду.

Усі порушення варто оскаржувати, навіть якщо ви розумієте, що на цьому етапі всі ваші скарги не принесуть бажаного результату.

Наприклад: вчинення більшості із тих злочинів, перелічених вище, довести вкрай складно, проте якщо є підстави вважати, що злочин був — варто подати заяву про вчинення кримінального правопорушення, щоб зафіксувати свою позицію і надалі демонструвати бездіяльність влади і відсутність реакції на порушення закону.

Може йтися і про інші обставини — незаконні затримання, порушення під час обшуку чи процесуальних строків, незаконне проведення негласних слідчих дій.

Бути послідовним. За таких обставин можна зіткнутись із тим, що доведеться пройти не один етап судового розгляду чи розслідування перед тим, як вдасться довести свою позицію. Навіть в задоволенні обґрунтованих скарг чи клопотань можуть відмовляти або ігнорувати їх. Тут варто використовувати всі можливі інструменти до кінця та не забувати про попередні два пункти.

Ми окремо наголошуємо на цьому пункті, тому що на якомусь етапі в жертви подібної ситуацію може виникнути думка — а чи не варто просто виїхати з країни, змінити адвокатів посеред справи, «домовитися» з правоохоронцями чи іншими бенефіціарами переслідування. Саме тому з початку розгляду справи важливо налаштовуватись на марафон і усвідомлювати, що ви маєте справу з переважаючим противником.

Будувати мережі та шукати прибічників, використовувати методи публічної комунікації та адвокації.

Якщо проблема вашого кримінального переслідування лежить не тільки в юридичній площині — очевидно краще її вирішувати не тільки юридичними методами. Розголос, присутність глядачів у залі суду і навіть бажаючих під судом, яких не пустили в зал, увага ЗМІ, можуть убезпечити вас від очевидно неправомірних дій та змусити представників держави слідувати вимогам закону. З цих же причин важливим є залучення до справи уваги правозахисників.

Якщо ви стикнулися з підозрою або обвинуваченням у кримінальному провадженні з подібними аспектами, звертайтеся за захистом до юристів практики економічних та службових злочинів нашої компанії через:

офіційний e-mail office@millerlawfirm.ua
сайт millerlawfirm.ua (кнопка «залишити запит» праворуч вгорі сторінки)
соцмережі Facebook та Instagram
за телефоном +380 (67) 538 45 38

Справа Євгенія Дихне: суд дослідив всі письмові докази

Вищий антикорупційний суд завершив розгляд доказів у справі президента МАУ Євгенія Дихне та співробітниці аеропорту «Бориспіль». Їх звинувачують у зловживанні владою.

Сьогодні суд дослідив усі письмові документи сторони захисту та прокурора. Йдеться про 20 томів матеріалів. Далі суд перейшов до допиту свідків сторони обвинувачення.

Протягом майже року розгляду справи ми послідовно доводили чому Євгенія Дихне слід виправдати. За цей час аргументація сторони захисту не змінилась.

Що далі?

Згідно з встановленим порядком, далі суд буде допитувати свідків — близько 60 свідків прокурора та 9 сторони захисту. Сьогодні допитано двох — колишнього адміністративного директора аеропорту «Бориспіль» та аудитора Державної аудиторської служби України.

У чому суть обвинувачення?

Євгенія Дихне звинувачують у зловживанні владою. Йдеться про те, що під час перебування на посаді в. о. директора аеропорту «Бориспіль» він нібито всупереч інтересам служби підписував попередні договори оренди, завдяки яким орендарі могли користуватися приміщеннями та надавати послуги пассажирам аеропорту, поки Фонд державного майна зволікав зі своїми процедурами. Але грошей він не брав, навіть слідство з цим згодне. Буцімто він діяв в інтересах орендарів.

Обвинувальний акт охоплює період з 2016 по 2017 роки та стосується двох подібних договорів. Хоча попередні договори оренди укладались аеропортом у 2012-2019 роках та стосувалися різних посадовців летовища і підприємств.

Детектив знайшов серед десятків два договори, існування яких на його думку завдало збитків державному підприємству.

Яка позиція захисту?

Євгеній Дихне не тільки не завдав збитків аеропорту «Бориспіль» чи державі, але й своїми ефективними діями відвернув їх. В іншому випадку приміщення аеропорту пустували б, адміністрація витрачала б гроші на їхнє утримання.

Євгеній Дихне мав всі підстави вважати, що діє законно, підписуючи договори. На це вказують візи відповідальних співробітників підприємства на проєктах договорів, довготривалість практики укладення подібних договорів на підприємстві, судова практика.

Всі дії Євгенія Дихне на посаді очільника аеропорту, а пізніше першого заступника, були спрямовані на отримання підприємством максимального прибутку та підвищення ефективності його діяльності. У перший рік його роботи на посаді аеропорт досягнув прибутковості майже на 600 млн грн проти збитку 127 млн грн у попередньому році. У 2017 році доходи аеропорту склали вже 2,1 млрд грн до оподаткування.

Наступне засідання у справі відбудеться 23 червня. Повернемось до вас з підсумками справи після допиту свідків.

«Етап дослідження документів (письмових доказів сторін) завершено. У діях нашого клієнта відсутній склад злочину. У документах немає жодного підтвердження, що мали місце власні інтереси Євгенія Дихне чи інтереси третіх осіб.

Всі долучені докази підтверджують нашу позицію, озвучену ще на початку процесу — Євгеній Дихне сумлінно виконував свої обов’язки керівника підприємства. Він вивів аеропорт Бориспіль з ями боргів, приніс прибутки підприємству, збільшив пасажиропотік та зробив основний аеропорт країни таким, яким ми всі його знаємо і з задоволенням користуємось

Це факти, на які не може бути заперечень. Ми слухаємо справу у Вищому Антикорупційному суді України, в якій немає корупції»
коментар команди адвокатів у справі.

Захищаємо від кримінального переслідування у корупційних та справах економічної спрямованості

Працюючи з державою потрібно розуміти можливі ризики кримінального переслідування за корупційні та службові злочини. Тому варто завчасно подбати про пошук надійного фахівця, якому можна довірити власний захист. Адвокати нашої компанії зможуть допомогти захистити ваші права та ділову репутацію.

Про що йдеться?

Цей напрямок часто називають злочинами «білих комірців» (white collar-crime). Йдеться про кримінальні правопорушення, підозрюваними чи обвинуваченими у яких є:

посадовці державних чи органів місцевого самоврядування
посадовці державних чи комунальних підприємств
власники бізнесів
керівний склад приватних підприємств

Найчастіше варіанти кваліфікацій корупційних справ за такими статтями (це не виключний перелік):

привласнення, розтрата майна або зловживання службовим становищем (ст. 191 КК України)
зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України)

Які ризики це спричиняє?

Керівник чи представник бізнесу може стати підозрюваним, як співучасник злочину, скоєного іншою особою.

Підприємство може стати жертвою обшуків, вилучення документів, арешту майна.

Без правильної комунікації, ваша ділова репутація може бути непоправно знищення в особі партнерів та потенційних клієнтів.

Що робити та як запобігти ризикам?

1. Насамперед треба звернутися до адвоката, що ще надійніше — заручитися підтримкою захисника і підписати договір до виникнення будь-яких проблем. Наш пріоритет — максимальне скорочення часу, протягом якого ви може перебувати у статусі підозрюваного чи обвинуваченого.

2. Обов’язок кожного захисника — зберігати адвокатську таємницю, за порушення якої передбачено притягнення до відповідальності. Тому радимо надати адвокату найбільш повну інформацію про обставини справи. Бо тільки повна відвертість убезпечить вас від вибору неправильної чи невдалої стратегії дій.

3. Визначити позицію та підготувати документи на випадок подання правоохоронцями клопотання про обрання запобіжного заходу. Адвокат може зробити це за вас.

4. Ми мінімізуємо дискомфорт від взаємодії з правоохоронною системою та максимально скоротимо витрачений на проблему час.

5. Період розслідування — не тільки час для збору доказів слідством. Наші юристи розробляють детальну стратегію у справі з кількома варіантами розвитку подій та проведуть компанію зі збереження вашого чесного ім’я.

Чому ми беремося не за всі справи?

Наша компанія береться розв’язувати питання з цього напрямку виключно після аналізу всіх матеріалів. Ми залишаємо за собою право відмовити у захисті клієнта. Йдеться про випадки очевидного конфлікту обставин справи з цінностями нашої компанії або з цінностями наших постійних клієнтів, для яких важлива наша публічна позиція.

Незалежно від того, чи уклали ми договір про співпрацю, наша компанія зобов’язана зберігати адвокатську таємницю. Факт вашого звернення не стане відомим будь-кому від нас.

Чим наша компанія відрізняється від схожих, що працюють у цьому напрямку?

Глибока аналітика. Ми не аргументуємо нашу позицію відсутністю в документах ком та технічними помилками. Натомість дійсно розбираємося у справі, надаємо клієнту та суду максимально детальний аналіз ситуації простою мовою.

Публічність. Ми допоможемо донести вашу точку зору до ЗМІ та зацікавлених сторін.

Виключно законні методи роботи. Ми дуже творчо та нестандартно підходимо до кожної справи. Використовуємо всі можливі інструменти для захисту клієнта. Єдине виключення — пряме порушення закону.

Якщо вам потрібна індивідуальна консультація, звертайтеся до наших юристів через:

офіційний e-mail office@millerlawfirm.ua
сайт millerlawfirm.ua (кнопка «залишити запит» праворуч вгорі сторінки)
соцмережі Facebook та Instagram
за телефоном +380 (67) 538 45 38

Прискорення розслідування кримінальних справ — як тут не захопитися?

Верховна Рада ухвалила у першому читанні законопроєкт щодо дотримання розумних строків кримінального провадження. Документ дійсно передбачає способи прискорення кримінального провадження, але подекуди ціною невиправданого обмеження прав підозрюваного чи обвинуваченого.

Наприклад, пропонується доповнити ст. 46 КПК України нормою про те, що відсутність одного чи кількох захисників обвинуваченого не перешкоджає судовому розгляду, якщо в судове засідання з’явився хоча б один захисник цього обвинуваченого.

Наразі суд може продовжити розгляд справи за участю лише одного захисника, за відсутності інших, якщо це не призведе до порушення прав обвинуваченого/підозрюваного. Тобто — вирішити це питання в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи.

Звісно, іноді у цьому випадку адвокати можуть подавати заяву про відвід судді, якщо сторона захисту не згодна з позицією суду і вважає це порушенням права на захист.

В окремих випадках сама сторона захисту не заперечує проти розгляду справи за участю лише одного захисника.

Проте існують об’ємні кримінальні провадження, де різні адвокати працюють над справою. Все тому, що обсяг роботи завеликий, для якісного надання правової допомоги лише одним захисником.

У такому випадку продовження процесу без адвоката, який готовий до розгляду певного питання у межах кримінального провадження, буде порушенням права на захист (наприклад, допит ключового свідка без участі захисника, який готувався до цього допиту).

Наприклад, пропонується доповнити ст. 81 КПК України нормою, яка забороняє заявляти відвід судді, який одноособово розглядає відвід іншого судді (чи самовідвід).

У разі ухвалення цієї редакції статті, не можна буде скористатись правом заявити відвід судді. Проте очевидно, що підстави для такого відводу нікуди не зникнуть, лише тому що суддя розглядає відвід одноосібно.

Йдеться не лише про найочевидніші випадки, коли суддя був учасником кримінального провадження чи має особисту заінтересованість у результатах справи, а й випадки коли:

суддя висловлює твердження, що явно суперечать правилам суддівської етики та свідчать про його упередженість
перешкоджає сторонам висловлювати позицію щодо відводу

Мотиви авторів законопроєкту зрозумілі — вони хочуть усунути можливість заявляти відводи у тих випадках, коли ними найчастіше зловживають.

Разом з цим така норма позбавить можливості подавати відводи, коли для цього дійсно є підстави. Тобто позбавить учасників кримінального провадження права на справедливий суд в умовах, коли механізми притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності фактично не працюють.

Юридична компанія «Міллер» спільно з Інститутом законодавчих ідей надавала свої критичні коментарі до законопроєкту.

«Скоротити витрати часу на кримінальне провадження зацікавлені всі сумлінні учасники. Безумовно ми розуміємо, що законопроект спрямований на усунення можливостей умисно затягувати процес. Проте важливо, піклуючись про дотримання розумних строків розслідування і судового розгляду, не прийти до систематичного порушення прав підозрюваних та обвинувачених. Сподіваємося, що до другого читання суперечливі норми виключать та відкоригують, щоб якісно забезпечувати дотримання прав учасників кримінального провадження»
прокоментувала старша адвокатка практики white-collar crime Ольга Веретільник.

Що буде, якщо втекти від кримінальної відповідальності?

Що буде, якщо виїхати до іншої країни чи заховатися десь у той час, як правоохоронці розслідують скоєний вами злочин?

Час від часу у новинах з’являється повідомлення про те, що якийсь корупціонер (чи особа, яку так називають) кудись втік, або збирається. Всім у такому випадку цікаво — як йому це вдасться і навіщо?

Пояснюємо, як це може бути.

Кримінальний процес передбачає можливість зупинення провадження у зв’язку з розшуком підозрюваного чи обвинуваченого. У цей час розслідування справи припиняють, поки підозрюваного чи обвинуваченого не знайдуть.

Для цього підозрюваного чи обвинуваченого потрібно оголосити у міжнародний або всеукраїнський розшук. Про це слідчий чи прокурор виносить постанову (ухвала суду, якщо справа слухається в суді).

Інформацію про розшукуваних осіб можна знайти на .

Інформацію про перебування людини у міжнародному розшуку можна перевірити на в розділі «червоні сповіщення» (тобто оголошення про розшук з метою затримання).

У межах міжнародної правової допомоги також існує процедура встановлення місця перебування особи (не обов’язково тієї, яка переховується). Для цього в базі даних Інтерполу публікується «синя картка». У такому випадку в публічному доступі на сторінці Інтерполу оголошення про розшук особи може не бути. Встановлення місця перебування не тягне за собою арешт, але може тягнути за собою подальше вручення повісток, листів, тексту підозри, проведення слідчих дій у межах процедур міжнародної правової допомоги.

Важливий наслідок зупинення кримінального провадження — строки досудового розслідування не рахуються. У слідства є обмежений час з моменту повідомлення про підозру, коли вони можуть розслідувати справу і направити її в суд:

6 місяців щодо нетяжкого
12 місяців щодо тяжкого чи особливо тяжкого злочину

Якщо провадження зупинене — перебіг цих строків ставлять на паузу. Це означає: якщо особа, яка переховується, знайдеться чи її знайдуть, навіть через кілька років, то строк розслідування триватиме далі.

Також ставиться на паузу строк притягнення до кримінальної відповідальності. За загальними правилами особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення злочину до набрання вироком законної сили минуло:

5 років — для нетяжкого злочину
10 років — для тяжкого злочину
15 років — для особливо тяжкого злочину.

Обрахунок строку притягнення до кримінальної відповідальності, у випадку переховування особи, теж зупиняється. Людина звільняється від відповідальності, якщо з часу скоєння злочину минуло 15 років. Тобто особі, яка переховується, доведеться або жити в напрузі 15 років, або переїхати в країну, яка гарантовано не видасть її на запит України, і не виїжджати звідти.

Щодо кожного окремого випадку є нюанси:

Не завжди правоохоронці дотримуються процедури повідомлення про підозру людині, місцеперебування якої невідоме. Їхні дії можна і варто оскаржувати.
Виносять формально постанову про оголошення в розшук, а потім її не реалізують — вона лежить мертвим вантажем поки людина сама не з’явиться або не оскаржить це.
Кримінальне провадження є переслідуванням за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, тому в міжнародній правовій допомозі в такому розслідуванні має бути відмовлено (зокрема, у затриманні, видачі особи).
Підозра про вчинення злочину (чи навіть про існування того злочину) слідчих/детективів може бути просто необгрунтована, а тому їхні дії — безпідставні.

Але на те вони й нюанси, щоб оцінювати їх в кожній окремій ситуації окремо.

За окремим переліком злочинів у випадку, якщо людина переховується на території іншої держави або на окупованій території, щодо неї може здійснюватись спеціальне досудове розслідування та судовий розгляд справи і за її відсутності (це доведено і особу оголошено в міжнародний розшук). Рішення про це може ухвалити суд за клопотанням слідчого чи прокурора.

У таких справах обов’язкова участь адвоката. Він має гарантувати, що права відсутньої особи не порушено. Якщо не йдеться про вузький перелік небезпечних кримінальних правопорушень (переважно злочини проти національної безпеки, корупція, злочини проти людства), то слідству таки доведеться знайти людину, перед тим, як судити.
Як підсумок, адвокатка практики white-collar crime Ольга Веретільник зазначила:

«Висновок такий: переховування від розслідування чи суду — це заморожування проблеми і відтягування часу її вирішення. Безперечно варто бути реалістами. Іноді розслідування ведеться з політичних чи інших мало пов’язаних з цілями КПК України мотивів, або підозра не обгрунтована, або все це разом. Можна зрозуміти людей, які в таких випадках вважають за краще виїхати. Проте в будь-якому випадку варто звернутись до адвокатів, проаналізувати ситуацію та розробити юридичну стратегію захисту, інакше невирішена проблема буде висіти над вами дамокловим мечем дуже довго».

Підслідність: що розслідує НАБУ та які проблеми з визначенням її компетенцій?

7 років тому в Україні з’явився новий орган досудового розслідування — Національне антикорупційне бюро. Серед його основних обов’язків — попередження, виявлення та розкриття корупційних злочинів серед топчиновників та державних службовців. Створення НАБУ було не лише запитом суспільства, а й вимогою міжнародної спільноти.

Як і будь-якому іншому правоохоронному органу, йому визначили власну, виключну підслідність. Але інші органи досудового розслідування не завжди згодні з тим, що прописано в законах, і фактично займаються провадженнями, що не належать до сфери їх компетенції.

Що таке підслідність і ким вона визначається?

Підслідність — це розподіл проваджень між органами, що мають право розслідувати кримінальні правопорушення. Тобто чіткий набір правил про те, що один орган займається одними провадженнями, а відповідно другий — іншими.

Видів підслідності є кілька:

предметна — тобто за конкретними правопорушеннями
матеріальна — визначається розміром шкоди або предмету правопорушення
суб’єктна — за конкретною людиною, чию діяльність розслідують

Було б ідеально, якби всі знали про підслідність та звертатися із заявами одразу до відповідних органів. Але іноді повідомлення про правопорушення потрапляє не в той орган досудового розслідування, до прокуратури, або ж прокурор сам, виявляючи ознаки кримінальної діяльності, реєструє його в Єдиному реєстрі досудових розслідувань. Що ж робити?

Для таких ситуацій передбачено процедуру визначення підслідності. Її дотримується прокурор, який веде відповідне провадження за клопотанням слідчого або за власним рішенням.

Підслідність НАБУ та інших органів досудового розслідування

Злочин належить до підслідності НАБУ, якщо він відповідає певним критеріям. Наразі Кримінальний процесуальний кодекс закріпив за бюро 14 правопорушень. Це предметна частина підслідності.

Крім цього, має існувати хоча б одна з таких умов:

Злочин вчинений високопосадовцем. КПК передбачає довгий список людей, підслідних НАБУ, зокрема — Президент України (повноваження якого припинено), народні депутати, Прем’єр-міністр України, міністри, судді (крім суддів Вищого антикорупційного суду) та інші. Це суб’єктна частина підслідності.

Розмір шкоди або предмет злочину (хабар чи розтрата, наприклад) сягає 1 240 500 грн. (для ст. 354 — підкуп, 368 — отримання хабара, 369 — пропозиція хабара, 369-2 — зловживання впливом КК України) або 4 962 000 грн. (для інших правопорушень), скоєних держслужбовцями, правоохоронцями тощо. Це матеріальна частина підслідності.

Підслідність НАБУ може перетинатися з іншими органами. Іноді досудове розслідування розпочинають, наприклад Нацполіція або Державне бюро розслідувань. У цей час фактично розслідують дії топпосадовця, але нікому не вручають підозри. Відповідно у кримінальному провадженні «відсутній» суб’єкт переслідування, і провадження не передають у НАБУ.

Або в кримінальному провадженні не проведена експертиза, що визначає суму збитків (хоча насправді приблизна сума збитків зрозуміла навіть без експертизи).

Тому постає питання, хто має розслідувати ці правопорушення, якщо чітких критеріїв на певних етапах розслідування немає.

Наслідки порушення правил підслідності

На жаль, у правоохоронній практиці трапляються випадки порушення підслідності. Це стається з різних причин — незрозумілі приписи законодавства, недосвідченість правоохоронців або навіть спеціально заплановані доручення органам, коли для цього не існує жодних правових підстав.

Часто цим зловживають прокурори, доручаючи розслідування тим органам, для яких таке розслідування від початку не передбачено. Наприклад, визначення підслідності за органами Служби безпеки України в той час, коли справу має розглядати Національна поліція. Це призводить до того, що отримані таким органом докази визнаються недопустими (тобто їх не можна використати під час судового розгляду). А все тому, що їх зібрано неуповноваженими на це органами, з порушенням порядку та прав людини.

Це положення врегульовано законодавчо, але довгий час по-різному застосовувались на практиці.

Раніше судова практика була неоднозначною і судді по різному відносились до питання порушень правил підслідності. Цю проблему на етапі досудового розслідування, могли ігнорувати і слідчі судді, посилаючись на те, що розглядають лише вузьке питання, визначене у клопотані, і вони не бачать всіх документів кримінального провадження. Як наслідок, вони надавали (і дають) дозволи на проведення слідчих дій із порушенням підслідності, залишаючи проблему на вирішення суду першої інстанції.

Крапку у цьому питанні поставив Верховний Суд у постанові об’єднаної палати Касаційного кримінального суду. У рішенні зазначено, що однозначне порушення правил підслідності тягне за собою визнання всіх доказів, отриманих за час порушення, недійсними.

З іншого боку, визнання доказів недопустими призводить до виправдувальних вироків. Трапляється так, що за час досудового розслідування збирається значна кількість доказів, що може як доводити так і спростовувати винуватість людини. Але через те, що з процесуальної точки зору їх визнають недопустимими, використовувати їх у кримінальному провадженні неможливо. У такому випадку ми отримуємо рішення без обгрунтування фактичних обставин справи, бо так вимагають приписи законодавства.

Таке рішення, зовсім нещодавно, ухвалив Зарічний районний суд м. Суми. З двох колишніх слідчих Краснопільського відділу поліції зняли обвинувачення в одержанні хабара. Усе через те, що прокурор визначив підслідність за слідчим відділом Управління Служби безпеки України в Сумській області, хоча провадженням мали займатись підрозділи Національної поліції.

«Порушення підслідності тягне подекуди незворотні наслідки: виправдувальні вироки, коли особа фактично винна, затягування процесів та неефективні розслідування. У державі з’являється все більше спеціалізованих правоохоронних органів, і розмежувати їх компетенцію дедалі складніше. Та юристи, а особливо судді, дедалі частіше вказують на ці проблеми, і ми можемо вірити — в подальшому їх стане менше»,
зазначив помічник адвоката кримінальної практики Євгеній Скуратівський.

Міжнародне співробітництво у кримінальних провадженнях: хто кому допомагає?

Міжнародна правова допомога — це проведення правоохоронними/судовими органами однієї держави дій, виконання яких необхідне для досудового розслідування, судового розгляду або для виконання вироку, ухваленого судом іншої держави.

Найпоширеніші випадки, коли вона може знадобитись:

для розшуку та затримання людини, яка переховується за кордоном;
для отримання інформації про майно, банківські рахунки, корпоративні права людини;
для накладення арешту на майно, яке перебуває за кордоном;
для проведення окремих слідчих дій — допиту, обшуку, огляду місця події тощо.

Тобто цей інструмент використовують, коли людина переховується від слідства чи суду. Або коли докази перебувають за кордоном. Це особливо актуально, коли:

слідство досліджує договори і банківські розрахунки між українськими та іноземними компаніями, та подальший рух грошей/цінностей за кордоном
корпоративну структуру компанії, для того, щоб встановити, хто її контролює
коли злочин повністю або частково вчинений в іншій країні

Приклад — катастрофа українського літака Boeing 737. Борт летів маршрутом «Тегеран-Київ» та був збитий іранськими військовими. Попри те, що подія сталася в Ірані, в Україні теж розслідують цю справу. Чи не єдиний спосіб зібрати докази в такому випадку — запитати в іншої сторони.

Безперечно (як у випадку з Іраном), інша країна може не відповідати на запити. Тоді Україна має право застосувати принцип взаємності та ігнорувати аналогічні запити з Ірану. Звісно не кожне районне управління поліції може направити запит умовним німецьким колегам з проханням повідомити, які статки ховає в Берліні (підставте будь-яке інше місто) їхній підозрюваний.

Права направляти запити на міжнародну правову допомогу від імені України мають:

Офіс генерального прокурора (коли це стосується досудового розслідування)
Міністерство юстиції (коли справа стосується судового розгляду)
Національне антикорупційне бюро (в корупційних справах, що їм підслідні)

Коли виникла така потреба, прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, суд мають надіслати свій запит до одного з цих уповноважених органів. Якщо запит відповідає встановленим законом вимогам — уповноважений орган направляє його адресату. Якщо ні — на доопрацювання ініціатору.

У яких випадках у наданні міжнародної правової допомоги може бути відмовлено (згідно з Європейською конвенцією про взаємну допомогу у кримінальних справах):

якщо прохання про надання допомоги стосується правопорушення, яке, на думку запитуваної сторони, є політичним, чи пов’язаним з політичним, або податковим правопорушенням;
якщо запитувана сторона вважає, що задоволення прохання може зашкодити суверенітету, безпеці, громадському порядку або іншим суттєвим інтересам її країни.

Перелік підстав для відмови може бути ширшим, але в будь-якому разі причини відмови у наданні взаємної допомоги повинні бути обгрунтованими.

Держави діють на засадах взаємності — тож до України також може надійти запит на надання правової допомоги з іншої країни. І вона відповість, якщо розраховує в майбутньому теж отримати аналогічну допомогу.

Іноді інформація іноземних правоохоронців підставою для відкриття кримінального провадження в Україні, якщо прийдуть до висновку, що інформація в запиті на міжнародну правову допомогу свідчить і про те, що якась частина злочину вчинена на території України.

У Кримінальному процесуальному кодексі України перелічені такі випадки, коли Україна може відмовити іншій країні в наданні допомоги (за відсутності між країнами договору — тоді там можуть бути передбачені інші умови):

1) виконання запиту суперечитиме конституційним засадам чи може завдати шкоди суверенітету, безпеці, громадському порядку або іншим інтересам України;

2) запит стосується правопорушення, за яке в Україні ухвалено рішення, що набрало законної сили;

3) запитуюча сторона не забезпечує взаємності у цій сфері (тобто не виконує запити України);

4) запит стосується діяння, яке не є кримінальним правопорушенням в Україні (наприклад в Україні товарна контрабанда не злочин, а в інших країнах — цілком може бути. Це працює і в інший бік — інша держава не надасть допомогу, якщо за її законодавством дії не є злочином, наприклад, це може стосуватися організації азартних ігор або створення порнографії);

5) є підстави вважати, що запит спрямований на переслідування, засудження або покарання особи за ознаками її раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, та ні (наприклад, переслідування в РФ Свідків Єгови, або уйгурів у Китаї);

6) запит стосується злочину, який є предметом досудового розслідування або судового розгляду в Україні.

«З часом кордони стають все прозорішими. Для нас уже не є чимось недосяжним думати про нерухомість чи реєстрацію компанії за кордоном, а регулярно подорожувати й поготів. Тому розуміння механізмів міжнародної співпраці правоохоронців вже можна вважати частиною загального рівня правової обізнаності. Так само як і розуміння, в яких випадках нас може зупинити поліція, чи як звернутись до суду. Тема досить широка, тому цим матеріалом анонсуємо більшу кількість цікавих текстів про міжнародну правову співпрацю у майбутньому»
зазначила адвокатка практики white-collar crime Ольга Веретільник.

Справа Трухіна: що з дій нардепа має ознаки порушення закону?

Торік наприкінці серпня народний депутат від фракції «Слуга народу» Олександр Трухін потрапив у ДТП на Бориспільській трасі. Внаслідок аварії постраждало 6 людей.

За розслідування обставин цієї справи взялося Державне бюро розслідувань. Проте станом на лютий цього року результатів немає.

Вчора у ЗМІ з’явились нові подробиці інциденту. Журналісти оприлюднили відео з нагрудної камери поліцейського, який першим прибув на місце події. На кадрах видно, що народний депутат:

намагався залишити місце аварії
домовитися з поліцейськими, щоб ті його відпустили
відмовлявся давати пояснення
стверджував, що він перебував на пасажирському сидінні (спав) і нічого не бачив
відмовився проходити тест на алкоголь

Олександр Трухін пропонував їм гроші з сумки, у якій нібито було «‎150 тисяч»‎. Після того, як зрозумів, що його знімає камера, перейшов на «‎цукерки, шоколадки, печиво»‎. У тій же кількості.

Також з відео випливає, що нардеп або намагався домовитись з міністром внутрішніх справ Денисом Монастирським, або повідомляв про такий намір поліцейських: «Давай я тихенько зараз у ліс піду. Я з Денисом поговорю. З Монастирським».

Яка правова кваліфікація дій Трухіна?

Дії Олександра Трухіна, коли він пропонував гроші поліцейським за те, що «‎відійте в ліс» (тобто покине місце події) — мають ознаки злочину, передбаченого ст. 369 КК України (пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі).

Відмовився чи прийняв поліцейський гроші на кваліфікацію не впливає — сама пропозиція є закінченим злочином. Так само на кваліфікацію не впливає, чи дійсно Трухін був за кермом авто, і чи буде справа про ДТП доведена до кінця.

А як щодо відмови Трухіна давати пояснення слідчим і поліцейським та подальші заяви про співпрацю зі слідством?

Можна оцінювати цей вчинок з погляду етики та поваги до виборців. Проте з огляду на закон — Олександр Трухін мав право відмовитись давати показання на підставі ст. 63 Конституції. Там зазначено, що людина не несе відповідальність за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів.

Щодо дзвінка Трухіна Денису Монастирському, так можна?

Лише на підставі оприлюдненого відео не можна давати ситуації однозначну оцінку. В умовах відсутності вичерпної інформації, ми орієнтуємося на закон, тому:

Потрібно встановити — Олександр Трухін дійсно дзвонив кудись, чи тільки говорив про це. Сам факт дзвінка народного депутата міністру внутрішніх справ у цій ситуації — неетичний і може свідчити про неповагу народного обранця до принципу законності. Але відповідальності за це не передбачено.
Якщо міністр взяв трубку, поговорив з депутатом про ситуацію, і нічого не зробив після цього — то це саме те, що і мав би зробити міністр, як особа, що не має повноважень впливати на слідчих Нацполіції та є політично нейтральною.
Якщо міністр після розмови з Трухіним тиснув на посадовців Нацполіції для отримання чи неотримання конкретного результату в кримінальному провадженні, то такі дії можна розцінювати як дисциплінарне правопорушення. У цьому разі дисциплінарне провадження має відкривати прем’єр-міністр. Або міністр має нести за це політичну відповідальність.

Хто має взятися за розслідування?

Розслідування пропозиції хабара службовій особі, якщо його пропонував народний депутат, має здійснюватись Національним антикорупційним бюро України. Наразі відкрито кримінальне провадження за цією статтею. Розслідування доручене детективам НАБУ.

Де була корупція?

Щодо поліцейського — спроба підкупу поліцейського точно корупція.

Щодо свідків. Якщо винний в ДТП підкупив чи пробував підкупити свідків у справі, то це варто оцінювати, як незаконний вплив на свідків. Якби в нього був статус підозрюваного — це було б підставою для застосування до нього запобіжного заходу на час розслідування справи.

Якщо самі свідки надали неправдиві показання з певних причин, наприклад, тому що їх підкупили — вони мають нести відповідальність за дачу завідомо неправдивого показання (ст. 384 КК України).

Що далі і коли?

Далі справу розслідуватимуть детективи НАБУ під керівництвом прокурорів САП. За наявності підстав, підписувати підозру народному депутату має право тільки Генеральний прокурор чи керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Аналогічно — клопотання про дозвіл на затримання, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту, у цьому випадку, може погодити тільки Генеральний прокурор.

Щодо решти, ця справа не має відрізнятись від будь-якої іншої. У правовій державі.

«‎Результати кримінального провадження проти нардепа Трухіна залежать від кількох факторів, зокрема: чи отримають детективи НАБУ відеозапис інциденту, оприлюдненого виданням «‎Українська правда»; чи підтвердять учасники події обставини справи; чи буде в Генерального прокурора бажання підписувати підозру і необхідні в цьому провадженні клопотання до слідчих суддів»
повідомила адвокатка практики white-collar crime Ольга Веретільник.

Ця справа стане візитною карткою часів Президента Володимира Зеленського, якщо попри приналежність до владної партії, буде діяти принцип невідворотності покарання. Це буде про силу верховенства права, а не силу дружніх зв’язків.

Нагадаємо, що цього не сталось за Президента Петра Порошенка в справі про вбивство Катерини Гандзюк, в якій наш адвокат Ольга Веретільник представляє інтереси батька Катерини. Деталі у тексті спільноти Хто замовив Катю Гандзюк за посиланням .

Стартував конкурс на посади членів ВККС: чи дочекаємося ми доброчесності?

21 січня нарешті відбулося перше засідання конкурсної комісії, яка має обрати 32 кандидати у члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів (далі — ВККС). Це юристи з бездоганною діловою репутацією та досвідом роботи щонайменше 15 років.

Потім із переліку запропонованих осіб Вища рада правосуддя має визначити 16 майбутніх членів ВККС. Прийом заяв на участь у конкурсі розпочнеться 4 лютого і триватиме до 4 березня.

Комісія для цього конкурсу затвердила регламент своєї роботи та методологію оцінювання кандидатів. Документ пояснює, що комісія розуміє під поняттям «доброчесність» і з яких показників вона формується. Також визначили критерії професійної компетентності. Крім знання законодавства та судової системи, належать:

аналітичні навички (наприклад, здатність оцінити професійну компетентність та доброчесність кандидата в судді, порівняти кандидатів, визначити їх слабкі і сильні сторони)
навички письмових комунікацій (вміння писати та структурувати тексти);
навички усних комунікацій (встановлення емоційного контакту з аудиторією, здатність структурувати усний виступ тощо)
уміння взаємодіяти з колегами (вміння розпізнавати позитивні і негативні практики взаємодії з колегами, мотивувати інших, формувати дієві стратегії подолання труднощів в груповій роботі)

Повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинено вже майже три роки. З короткого звіту про роботу органу на сайті, можна зробити висновок, що він працює — складає досьє, веде статистику та приймає звернення. Проте, звісно, за відсутності повноважних членів ВККС не може ухвалювати жодних рішень.

Чому відновити роботу ВККС важливо?

Вища кваліфікаційна комісія суддів — це орган, що:

добирає кандидатів для на посаду судді
проводить кваліфікаційне оцінювання суддів (визначає, наскільки кандидат відповідає вимогам до посади судді)
вносить рекомендацію про переведення судді до іншого суду

Станом на кінець минулого року, в українських судах недобір 2 068 суддів (28 %, а це майже третина штату). У восьми судах України не працює жодного судді.

Як наслідок такої ситуації — хронічне недотримання строків та формальний підхід суддів під час розгляду справ. Ми, адвокати, як ніхто знаємо, чим це може обернутися для наших клієнтів.

Чому так сталося?

З 2014 року були спроби реформувати ВККС, оновивши її склад. Причина — неприпустимо що особи з сумнівним рівнем доброчесності пізніше будуть відбирати суддів, яким довірятиме суспільство.

Після кількох спроб перезавантажити ВККС за часів п’ятого президента Петра Порошенка, у 2019-му ухвалили закон, що визначав новий порядок відбору членів ВККС та припиняв повноваження старого складу.

Очікувалось, що Вища рада правосуддя сформує нову ВККС за 90 днів. Проте через помилки в порядку призначення членів ВККС процес було заблоковано. Оновлений порядок відбору та призначення членів комісії Верховна Рада ухвалила лише торік у липні.

«Статистика свідчить, що наразі судовій системі бракує більше 2 тисяч суддів. Це впливає на швидкість розгляду справ. Особливо на це звертають увагу люди, які стикаються з кримінальним судочинством та розраховують, що їхні скарги та клопотання розглядатимуть протягом 3-5 днів, а на практиці строки розтягуються на місяці. Безумовно, розумні строки розгляду справ порушуються з різних причин. Але надмірне навантаження на суддів — одна з них. Тому з нетерпінням чекаємо результатів конкурсу»
зазначила адвокатка практики white-collar crime Ольга Веретільник.